МАНДЗЮК Микола Миколайович
Мандзюк Микола
Народився 15 січня 1909 р. у с. Великому Бичкові Рахівського району в родині робітника. У рідному селі успішно закінчив чотири класи початкової народної школи (1917–1921), відтак вступив до горожанської школи в с. Ясіня. Тут був активним пластуном. Три роки працював над ліквідацією неписьменності у рідному селі. З 1925 р. навчався в учительській семінарії м. Мукачева. Серед студентської молоді поширював українську патріотичну пресу, за що на третьому курсі був виключений із семінарії без права поновлення. Але з допомогою Авґустина Волошина продовжив навчання в Ужгородській учительській семінарії, яку закінчив 1929 р.
На педагогічну роботу одразу не влаштувався, оскільки його призвали на дійсну службу до чехословацького війська. 1931 р. демобілізувався і був направлений учителем народної школи у с. Великі Лучки Мукачівського району, де працював до 1 липня 1932 р. Відтак крайовий шкільний відділ направив М. Мандзюка управителем народної школи у с. Верхні Ремети Берегівського району, де він став авторитетним інтелігентом й успішно працював тут до листопада 1938 р. – аж до розчленування Карпатської України. Тут організував хор сільської молоді, разом зі вчителькою-дружиною керували курсами куховарства і вишивки.
Як відомо, рішенням Віденського арбітражу міста Ужгород, Мукачево та весь Берегівський округ із десятками сіл були передані Угорщині.
Родина Мандзюків не бажала залишатися під окупацією угорської держави, тому переїхала до Севлюша (тепер Виноградів), де М. Мандзюк очолив крайову опіку над молоддю. За свою патріотичну діяльність 12 лютого 1939 р. був обраний депутатом сойму Карпатської України, брав активну участь у засіданнях, які відбулися 15 березня 1939 р.
Після повної окупації Карпатської України угорськими військами Микола Мандзюк з частиною урядовців через Румунію, Югославію, Австрію емігрував до Праги. Був вивезений на фізичну працю в Німеччину, але, склавши іспит із чеської мови, влаштувався вчителем сільської школи у Ловчинцях і став учасником антифашистського підпілля, перебуваючи тут весь період Другої світової війни. Донька Оксана навчалася у Модржанській українській гімназії.
Микола Мандзюк оприлюднив цікавий факт: співпрацюючи з президентом Карпатської України, зокрема, брав безпосередню участь у підготовці «Меморандуму до уряду Радянського Союзу» за з’єднання з УРСР, який був підписаний Авґустином Волошином і особисто переданий ним 19 листопада 1939 р. у Радянське посольство в Празі. При цьому з М. Мандзюком був Юрій Долинич, родом із Перечина.
Незабутнє враження зберегла донька Миколи Мандзюка Оксана (тепер професор Ужгородського національного університету) про останню зустріч її батька з Авґустином Волошином: «Президент придушеної Карпатської України, – згадує Оксана Миколаївна, – сказав батькові: «Ти вертайся, Миколо, до рідного краю. А я поки що залишуся в Празі і найближчим часом приїду. Я не почуваю перед своїм народом жодної провини… Я ніколи нікому не зробив зла…» Це було за два тижні до арешту Авґустина Волошина службою «Смершу». І то була їх остання зустріч».
1945 р. Микола Мандзюк повернувся у визволене й возз’єднане Закарпаття, яке дуже потребувало освічених кадрів. Його зарахували референтом відділу освіти Народної ради Закарпатської України. Потім багато років працював інспектором шкіл обласного відділу народної освіти, закінчив історичний факультет Ужгородського держуніверситету, завідував кабінетом педагогіки та навчальною частиною Закарпатського інституту вдосконалення і підвищення кваліфікації вчителів. Потім викладав історію в середніх школах Ужгорода та Ужгородського району.
Помер 15 лютого 1972 р., похований в Ужгороді.
*
Джерело: Довганич Омелян Дмитрович. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її обронців та керівників /Післямова Миколи Вегеша. – Ужгород: Ґражда, 2007. – 140 с.
