Основними продуктами харчування були кукурудзяний та житній хліб, картопля і фасоля. Другорядними, які давали присмак, у «гудні дні» «порзнина» – м’ясо, солонина (сало), молоко, яйця, бринза, в «негудні дні» – квашена капуста, сушена садовина і гриби та соняшникова олія.

В необмеженій кількості, і двічі, і тричі на день, була лиш картопля: то варена, то печена на шпорі на чугунних плитах, а на полі – у грані. Іншої їжі достатньо давали лиш дітям до 6-7 років, бо вони росли, а як не давали їсти – плакали.

Доросле населення літом, коли були довгі дні і робота на полі, їло три рази на день, а зимою – лиш двічі. Уся сім’я їла разом з великої дерев’яної або череп’яної миски дерев’яними ложками.

Перед Різдвом заготовлялося м’ясо й солонина. Заможні різали кабана, середняки – кабанчика 50-60 кілограмів, а біднота – рідко баранчика, або гуску, або нічого. Скільки того м’яса й солонини припадало на одну душу, де в хаті їх було 10-12?

Корівка була майже у кожній сім’ї. Найзаможніші мали і по дві, а в декого була лиш коза. Корми для корів – досить мізерне сіно, ба-дилля, пісна паша. В таких умовах корівка давала в середньому денно 4-5 літрів молока, а коли була тільна, 3-4 місяці не давала нічого. В багаточленній сім’ї на день на душу припадало не більше ніж півлітра молока.

Овець і курей в господарстві середняків в середньому 5-6. Таким чином, навесні і влітку на душу денно припадало пів яйця, 10-15 грамів бринзи (в кого були вівці) і кусник копченої солонини. Соняшникової олії в «негудні дні» на 5-6-літровий горщик страви давали одну ложку, бо олії на цілий рік – 10-12 літрів.
Я ще в середині 20-х років бачив, як селянин Чабаль, косячи ріденьку пісну травичку, обідав: кусень черствого кукурудзяного ок-райця і два зелені огірочки, а це було у «гудний день».

Примітка. «Гудні дні» – непісні, коли дозволено їсти «порзнину»; «порзнина» – м’ясо, сало, молоко, яйця, бринза; «негудні дні» – пісні дні, коли «порзнину» не їли.

Джерело: Сливка Олександр. На цій тяжкій дорозі: Спогади і роздуми / Передмова Наталії Гайдур. – Ужгород: Ґражда, 2009. – 276 с.