«…Перебуває між нами знаменитий український поет Спиридон Т. Черкасенко, якого доля кинула далеко від рідного краю, аж на зелене Підкарпаття. Це його трагедія, а наше щастя, бо спричинився він до піднесення нашого літературного відродження. Творами поета любується кожний, а головно його п’єсами та віршами наша молодь. С. Т. Черкасенко стоїть на першому місці українських майстрів слова».
Василь Ґренджа-Донський
Спиридон Черкасенко народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг на Херсонщині. Закінчив Новобузьку учительську семінарію, працював учителем. У 1910 році переїжджає до Києва, де продовжує педагогічну діяльність в журналі «Світло», товаристві «Українська школа». Згодом переходить у театр М. Садовського.
У 1917–1918 роках укладає читанки й букварі для українських шкіл. 1919 року перед більшовицьким наступом разом з театром переїздить до Кам’янця-Подільського, куди перебралися урядові та культурно-освітні інституції Української Народної Республіки. Тоді ж Міністерство освіти УНР відрядило його до Відня у видавничих справах. 1923 року С. Черкасенко переїздить до Ужгорода, де знову зустрічається з М. Садовським, який очолював просвітянський театр на Закарпатті. Працює театральним референтом товариства «Просвіта», допомагає В. Ґренджі-Донському у веденні журналу «Наша земля».
У 1929 році С. Черкасенко змушений полишити край. Оселяється у Горніх Черношіцах на околиці Праги. Він був свідком боротьби за утвердження української державності на Карпатській Україні, за яку у березні 1939 року поляг його єдиний син. Після цих трагічних подій С. Черкасенко тяжко захворів. Доглядали його ченці. 8 лютого 1940 року письменника не стало. Похований він на Ольшанському цвинтарі у Празі. Поряд – могили О. Олеся, С. Русової, В. Немировича-Данчека.
В українській літературі Спиридон Черкасенко залишив помітний слід як поет, драматург, публіцист, сатирик, літературний критик, журналіст, педагог. У 1991 році видавництво «Дніпро» випустило у світ твори письменника у двох томах.
«Йому боліла українська державна справа, але вона у нього проходила через серце художника, людини з народу, що хотіла бачити свій край вільним… Він не став «перекотиполем», створив свій поетичний ідеал вільної України, який проніс крізь усе життя. Майже чотири десятиліття він працював для свого народу, відчуваючи себе його сином, невіддільною часткою його біди, радощів і надій».
Олекса Мишанич
ПРИСЯГА ПЛАСТУНІВ ПІДКАРПАТСЬКОЇ РУСІ
З відродженням світу, у великій добі,
Складаю присягу, народе, Тобі:
Плекатиму силу ума свого й тіла,
Як гордість народна позве нас до діла,
Щоб я до чину для всіх був готов.
Злелію красу непорочну душею,
Як зорі заблиснуть у нас над землею,
Аби я вчув правду, закон і любов.
Мину обережно зрадливі яруги
Як зродиться воля з народної туги,
Щоб я не впав, а стояв у рядах.
І бистро огляну з вершин усі дороги,
Як мій люд стане на розпуттю тривоги,
Щоб я вказав йому соняшний шлях.
На славу народу і всіх поколінь,
Так допоможи мені, Боже, амінь.
ГІМН
Наш Рідний Край, о любі браття,
Перлина Божа на землі,
Наш край – зелене Підкарпаття,
Зелені гори в срібній млі.
За Рідний Край до бою сміло,
Одважно стане кожний з нас,
За рідні гори душу й тіло
Віддасть без жалю в грізний час!
Хто Рідний Край над все кохає,
До праці творчої ставай!
Най процвіте і засіяє
На цілий світ наш Рідний Край!
ПРОСВІТА
Сіячу доброго! Рілля давно готова,
Весна прогнала геть студенії вітри,
Не гай же марно довгожданої пори:
Рукою повною добірні зерна слова
Бери і засівай!
До праці ж, сіячі науки і просвіти, –
Давно чекають вас розорані лани…
Всі сили ваші й почуття для вітчини! –
Щаслива най живе, най вічно буде жити
У славі і добрі!
Зелених наших гір і тихого міжгір’я
Не засмутять тоді журливі співанки…
Сіячу доброго! Сій з повної руки,
Сій без вагань, без чорних дум, і без зневір’я –
З зорі і до зорі!
РІДНИЙ КРАЙ
Над все кохай свій Рідний Край,
І молоде своє життя
Без дум, без жалю й каяття
За нього в грізний час віддай!
Над все ти свій народ люби
І сил юнацьких не жалій:
Для нього працю, розум свій
Віддай без суму, без журби!
Над все прапор свій ушануй, –
На нім слова: Народ і Край!
За нього сміло в бій ставай!
Не спи ж, юначе, і вартуй!
(Моя Карпатська Україно: Поетична антологія / Упорядкування та післяслово І. Ребрика. — Ужгород, 1992. — 210 с. – С. 104-112).
Джерело: Наталія Ребрик
