Дослідження зовнішньої політики Польщі на переломі 1938-1939 рр. є ключовим для розуміння динаміки міжнародних процесів у Центрально-Східній Європі напередодні Другої світової війни.
Адже від відносин Варшави з Берліном, Москвою, Лондоном і Парижем, зрештою, залежала доля миру на континенті. Загальним тлом цих відносин було українське питання, яке увійшло в новий етап інтернаціоналізації [1] у зв’язку з «чехословацькою кризою» та появою Карпатської України як фактору міжнародної політики. Формування в жовтні 1938 р. української автономії на південь від Карпат оголило у глобальному масштабі українське питання, як найбільше нерозв’язане національне питання в міжвоєнній Європі. У 1938-1939 рр. Підкарпатська Русь/Карпатська Україна перетворилася на геополітичний фронтир, зону зіткнення інтересів ключових європейських гравців (Німеччини, Угорщини, Польщі, Румунії, СРСР, Великої Британії, Франції, Італії). Для Другої Речі Посполитої (РП), яка за часів санаційного режиму Юзефа Пілсудського вважалася одним із головним «депозитаріїв» українського питання в міжвоєнній Європі, поява Карпатської України стала поважним викликом для її національних безпекових інтересів. Польські сучасники порівняли цей виклик із «закладкою вибухівки» під кордони Другої РП [2].
У 1938-1939 рр., реалізуючи власні інтереси, Польща, поряд із Німеччиною та Угорщиною, свідомо взяла участь у демонтажі ключової європейської демократії, яка слугувала опорою міжнародної системи безпеки в Центральній Європі та поважною перешкодою на шляху агресії Третього Рейху. Долучившись до гітлерівської кампанії з розчленування ЧСР за національно-етнічним принципом, Варшава у такий спосіб відкрила внутрішню «скриньку Пандори» та підважила ідеологічні основи свого панування на непольських теренах Другої Речі Посполитої. Це призвело до перетворення національного питання (насамперед українського) у «динаміт», який мав потенціал підірвати фундамент самої польської держави.
Поєднане із зовнішніми факторами впливу, воно змусило польське керівництво вдатися до радикальних засобів придушення прагнень українців реалізувати своє право на самовизначення в рамках польської держави та збереження її цілісності, У міжнародному вимірі кристалізація українського «П’ємонту» на південь від Карпат кидала виклик попередній політиці Польщі щодо просування українського державного проекту за Збручем під покровом прометеївської акції, адже перехоплювала ініціативу у Варшави в такому чутливому та життєво важливому для неї питанні.
На межі 1938-1939 рр. українське питання посідало центральне місце у переговорах Польщі та Німеччини.
Саме від останніх залежало, який напрямок для нанесення стратегічного удару в Європі вибере Гітлер і чи увійде Варшава до створюваного Берліном блоку в майбутній світовій війні. «Чехословацька криза» стала кульмінацією польсько-німецької співпраці у 1930-х рр., сигналізувавши можливість оформлення воєнно-політичного союзу двох держав. У 1938 р. могло видатися, що Польща немає іншого виходу, як прийняти німецьку пропозицій). Співучасть Другої РП у розбитті свого південного сусіда у співпраці з німцями заклала основи «чорної легенди» польської дипломатії, яка досі переслідує польську історіографію. Поле маневру, яке мала польська зовнішня політика на зламі 1938-1939 рр., сьогодні стало джерелом натхнення для різних версій альтернативної історії, автори яких закидають тодішньому польському керівництву марнування шансу для налагодження співпраці з нацистською Німеччиною та уникнення катастрофи розчленування у вересні 1939 р.
Сукупність згаданих факторів визначила особливу роль Польщі в міжнародних подіях навколо Карпатської України у 1938-1939 рр., яка була більшою, ніж роль Угорщини, що мала прямі претензії на регіон. Саме поляки, керуючись, з одного боку, власними геополітичними амбіціями, а з іншого, відчуттям внутрішньої та зовнішньої загрози через потенціал розвитку українського питання, реалізовували у Карпатській Україні та навколо неї ширші регіональні цілі.
З одного боку, дії Польщі проти Карпатської України були складовою боротьби за збереження українських земель у складі Другої Речі Посполитої та відповідно – її великодержавного статусу в міжнародній політиці. З іншого боку, вони були частиною ширшої стратегії Варшави, що передбачала знищення Чехословаччини як незалежної держави та плацдарму послаблених впливів Франції в Центрально-Східній Європі з метою зведення на руїнах республіки Масарика – Бенеша власного геополітичного проекту – «Третьої Європи» («Міжмор’я»), Саме на карпатських перевалах польська дипломатія і військо відчайдушно намагалося закласти фундамент під згаданий проект, адже саме тут перетинались зовнішньополітичні інтереси ключових союзників Польщі – Угорщини та Румунії, які мали сформувати ядро згаданого блоку. При тому створюване поляками об’єднання не перебувало в антагонізмі з віссю Берлін – Рим, а радше було паралельним проектом.
Запропонований до уваги збірник є продовженням підсерії «Карпатська Україна 1938-1939», у межах якої вже з’явився корпус джерел із чеських архівів [3]. Він вводить у науковий обіг цілий комплекс як уже відомих (зокрема для польських істориків), так і зовсім невідомих урядових, політичних, військових і дипломатичних документів Другої Речі Посполитої, які відкривають польський погляд на проблему українського державотворення на Закарпатті в один із найбільш яскравих і водночас драматичних періодів історії регіону, коли той перетворився на об’єкт жвавого міжнародного зацікавлення та завзятої геополітичної боротьби. Польські джерела не тільки дозволяють вписати проблему Карпатської України в центральноєвропейський контекст, але і простежити ширший процес інтернаціоналізації українського питання та визначити роль останнього у вирішенні долі війни та миру на Європейському континенті напередодні Другої світової війни. Цей сюжет укотре демонструє глобальний вимір української історії, її «переплетеність» з історією європейських країн та, зрештою, історією всього світу [4].
Смертельна загроза: Центральноєвропейська криза та українське питання в політиці Польщі (1938-1939)
Примітки.
- Польський історик Анджей Зємба виокремлює п’ять етапів інтернаціоналізації (уміжнароднення) українського питання у 1920-1940 рр.: 1) прометеївський (1925-1930); 2) пост-пацифікаційний (1930-1932); 3) голодовий (1932-1933); 4) карпато-український (1938-1939); 5) воєнний (1939-1942) (A. Andrzej. Zi^ba. Lobbing dla Ukrainy w Europie mi?-dzywojennej. Ukrainskie Biuro Prasowe w Londynie oraz jego konkurenci polityczni (do roku 1932) Krakow, 2010. S. 107).
- S. Pilarski. Polskie ugrupowania polityczne wobec Czechoslowaqi 1938-1939 / oddziai w Lodzi, Instytut Pami^ci Narodowej, 2008. S. 162.
- О. Пагіря. Карпатська Україна в документах Другої Чехо-Словацької республіки: у 2 кн. / перекл. із чеської Ірина Забіяка; картограф Дмитро Вортман. Львів, 2020.
- Див. детальніше: Я. Грицак. Подолати минуле: глобальна історія України. Київ, 2021.
Публікується з дозволу автора.
Джерело: Олександр Пагіря. Карпатська Україна в документах Другої Речі Посполитої: у 2 кн. / перекл. із польської Марти Боянівської; картограф – Андрій Карбівничий; Книга І. – Львів: Україна Модерна; Видавництво Українського католицького університету, 2024. – 500 с. + 4 іл. (Серія «Україна. Європа: 1921-1939», підсерія «Карпатська Україна 1938-1939»).
