Охорона кордону Карпатської України

Важливим напрямком діяльності відділів Карпатської Січі стала участь у захисті кордонів Підкарпатської Русі від нападів угорських та польських диверсійно-терористичних груп. Їхня спільна диверсійна акція на території Карпатської України в жовтні 1938 — лютому 1939 р. мала на меті дестабілізувати суспільно-політичне та військове становище в краї, послабити владу автономного уряду А. Волошина і тим самим підготувати ґрунт для перерозподілу територій та встановлення угорсько-польського кордону в Карпатах.

Другі відділи польського та угорського генштабів координували між собою засилання на територію Підкарпатської Русі терористичних і диверсійних груп для здійснення актів саботажу, пошкодження ліній сполучень (мостів, пошти, телеграфу, залізниці, автошляхів), убивства представників місцевих органів влади, чеських жандармів, прикордонників, військових, поширення антиукраїнської пропаганди та підготовки ґрунту для приєднання території краю до Угорщини. Політичне керівництво угорською операцією з прилучення території Закарпаття до складу Угорщини здійснював М. Козьма, а військовими справами завідував підполковник Ш. Хомлок.

4 жовтня 1938 р. в с. Вашарошномень, що за 45 км від кордону з Підкарпатською Руссю, стали зосереджуватись угорські диверсійні формування, укомплектовані з новобранців, резервістів, добровольців – членів радикальної терористичної організації «Рондьошгардо» («Гвардії обірванців»). На середину місяця чисельність цих формувань досягла 6 тис. чоловік, які були поділені на 18 батальйонів по 300 осіб у кожному. Тут вони отримували озброєння та обмундирування, проходили військовий вишкіл і звідси закидалися через угорсько-чехословацький кордон на територію Закарпаття. Також поблизу Кішварди було створено спеціальну групу «С» під командуванням капітана С. Валеріана у складі 300 чоловік, яка складалась зі спеціалістів із підривної, диверсійно-саботажної, партизанської і терористичної роботи.

Уперше появу угорських терористів на території краю зафіксували 6 жовтня 1938 р., коли угорсько-чехословацький кордон перетнула велика група в складі 450 чоловік. Однак підрозділи чехословацької прикордонної охорони та армії швидко розбили її. На територію Підкарпатської Русі зміг пробитися лише невеликий партизанський відділ у складі 70-80 чоловік. 12 жовтня цього ж року угорське керівництво закинуло на Підкарпатську Русь близько 750-800 терористів, озброєних гвинтівками, пістолетами, вибухівками та ручними гранатами. З 6 до 24 жовтня невеликі угорські диверсійні групи по 10 осіб здійснили 11 рейдів на 8 км углиб території Закарпаття, атакуючи підрозділи чехословацької армії та знищуючи об’єкти комунікації. Напади угорських терористичних груп особливо почастішали після проведення Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р.

Чехословацьке військове командування було змушене тримати підрозділи фінансової сторожі, прикордонної охорони, жандармерії та армії у постійній бойовій готовності. Протягом жовтня 1938 р. — лютого 1939 р. озброєні угорські терористи постійно здійснювали напади на населені пункти Карпатської України в прикордонній смузі.

На північній ділянці кордону з 7 жовтня до початку грудня 1938-го тривала польська диверсійна операція 2-го відділу польського генштабу проти Карпатської України під кодовою назвою «Лом» під керівництвом майора Е. Харашкевича. Штаб оперативної групи розміщувався у Львові при командуванні VI військового округу До складу групи «Лом» входили дві диверсійні підгрупи: «Розлуч» та «Стрий», а також дві партизанські: «Новий» (Стрий) та «Адам» (Сянки). У спеціально організованому вишкільному таборі в Розлучі було підготовлено 7 груп («кампаній») польських диверсантів по 80 чоловік у кожній, які складалися зі спеціалістів підривної, саботажної та диверсійної роботи, резервістів польської армії, добровольців зі складу польських парамілітарних організацій («Стрілецький Союз», «Федерація союзів захисту Вітчизни», «Бойова організація Заолжя» тощо). Для вербування добровольців до складу польських диверсійних підрозділів створили спеціальний «Комітет опіки захисників Вітчизни».

Водночас було сформовано 17 партизанських груп («ватаг») по 15-30 осіб, які згодом реорганізували в партії.

Співпраця польського та угорського військових керівництв у проведенні спільних диверсійно-саботажних операцій на території Закарпаття особливо активізувалася після 12 листопада 1938 р., коли було досягнуто домовленості про координацію та одночасні напади великих диверсійних груп як з півночі, так і з півдня чехословацького кордону. З початком жовтня для оперативної координації спільних зусиль при угорському генштабі перебувала місія польських офіцерів під керівництвом підполковника Й. Скшидлевського.

Уряду Карпатської України вдалося за порівняно короткий час переконати населення в необхідності всенародного захисту кордонів автономного краю. У зв’язку із загрозливою ситуацією на кордонах відділи Карпатської Січі разом із підрозділами чехословацької прикордонної охорони і жандармерії вже в листопаді 1938 р. активно долучилися до боротьби з угорськими та польськими диверсійно-терористичними формуваннями.

У середині цього ж місяця налагодилися нормальні стосунки між командантом волівських січовиків Степаном Фігурою та чехо-словацькими прикордонниками. Спільними зусиллями січовиків та чехів були укріплені сторожові загони в селах Торунь, Присліп, Синевирська Поляна, Майдан, Вижне Бистре. На початку грудня за дорученням Головної Команди ОНОКС у Волівський округ для організації боротьби Карпатської Січі проти польських терористів у співпраці з чехословацькими прикордонниками виїхала група січовиків (25 осіб) на чолі з І. Стебельським. Їх зусиллями були створені січові залоги в прикордонних з Польщею селах: Майдані — під керівництвом чотаря УГА С. Гинилевича (Дубика), Вижньому Бистрому — під командуванням підхорунжого Г. Яворенка, Торуні — на чолі з Буруном та Прислопі — на чолі з І. Стебельським. Командування січовиків увійшло в контакт з командуванням чехо-словацького прикордонного загону, домовившись про співпрацю та спільну організацію боротьби проти польських диверсантів. Січовиків розділили на окремі групи по 6-7 чоловік у кожній, які зайняли оборонні позиції в горах, маючи на озброєнні всього лише одну гвинтівку, один пістолет та 6 гранат на групу.

Їхнє головне завдання полягало у проведенні розвідки з метою виявлення основних шляхів просування польських терористичних груп від кордону та здійснення проти них спільних військових операцій із чехами. Малі відділи січовиків мусили таємно переміщатися до кордону, збираючи розвідувальні дані від місцевого українського населення про місця переходу і рух польських груп на чехо-словацькій території, та організовувати дрібні засідки.

На початку грудня за дорученням ГК ОНОКС було створено гарнізон Карпатської Січі у Торуні, який став головним осередком організації боротьби січовиків проти польських диверсантів на півночі. Районним комендантом гарнізону цього ж місяця призначили командира однієї з груп січовиків чотаря Степана Гинилевича (Дубика). Останній, за свідченням Г. Яворенка, «зорганізував гарнізон та створив із нього справжню військову одиницю; запровадив абсолютний лад і дисципліну».

Наприкінці року для боротьби з польськими терористами було створено відділи Карпатської Січі і в селах Верб’яж (30 чол.), Завадка, Нижні та Верхні Верецькі (нині — Нижні та Верхні Ворота) Воловецького округу Січовики верховинських сіл добре знали місцевість, тому їх співпраця з чехословацькими прикордонниками та армією давала хороші результати.

Інколи відділи січовиків заходили на польську територію для збору розвідувальних даних про розташування і плани польських груп у прикордонній смузі. Так, відомо про організацію спецгрупи січовиків-розвідників у складі 35-40 чоловік на чолі з чотарем С. Гинилевичем (Дубиком), яка в прикордонній смузі займалася збором розвідувальної інформації щодо розташування на польському боці вишкільних таборів із підготовки диверсійних груп. При цьому велику допомогу в інформуванні надавало місцеве українське населення, яке активно підтримувало Карпатську Україну.

Однак рейди відділів Карпатської Січі на польську територію часом призводили до збройних інцидентів з підрозділами польського корпусу охорони кордону (КОП) і загрожували посиленням польського військового тиску на Карпатську Україну.

Серед керівництва ОНОКС та членів автономного уряду існували сталі побоювання початку відкритої інтервенції Польщі проти Карпатської України. Тому для регулювання діяльності відділів Карпатської Січі в прикордонній смузі 30 січня 1939 р. Головний командант Д. Климпуш заборонив їм входити в прикордонну смугу завширшки 1,5 км від кордону та проводити там навчання зі зброєю.

За польськими даними, в ході реалізації диверсійної операції «Лом» на території північних округів Карпатської України в жовтні- грудні 1938 р. польськими диверсантами було знищено або пошкоджено 1 залізничний і 12 автошляхових мостів, 1 водогінна вежа, центральне телефонне відділення та будинок пошти, у 27 місцях зірвано телефонні лінії. За оцінкою чеських дослідників, польські диверсійні та бойові акції на території Підкарпатської Русі в 1938-му були значно результативнішими за угорські.

Активною була й участь січовиків у боротьбі з угорськими терористичними формуваннями. Нерідко проводилися спільні бойові операції підрозділів SOS та відділів Карпатської Січі зі знешкодження угорських терористів і диверсантів. Одна з них завершилася розгромом групи Йозефа Према. Така сама доля спіткала угрупування Ернеста Берзевітці. Було взято в полон 24 старшин, 62 підстаршин і понад 200 рядових терористів.

Свідченням масовості угорських терористичних нападів на Карпатську Україну є той факт, що Державною прокурато рією у Великому Бичкові, який знаходився поблизу угорського кордону, станом на 25 лютого 1939 р. було ув’язнено 345 угорських терористів. А 3 січня цього ж року великобичківські січовики під керівництвом районного команданта поручника П. Волощука навіть затримали двох шпигунів — Андрія Бойду та римо-католицького священика з Румунії, які мали намір переслати в Будапешт прохання про приєднання Закарпаття до складу Угорщини.

Ефективна співпраця у боротьбі з угорськими терористами спостерігалась у другій половині лютого між відділами Іршавського окружного гарнізону Карпатської Січі під командуванням чотаря Ю. Шпильки та поручика О. Карачевського (Свободи) і чехо-словацькою жандармерією поблизу с. Загаття.

Як згадував О. Карачевський, «Після приходу січовиків Іршавського гарнізону всяка акція терористів відразу притихла.

Більше як тиждень допомагали січовики жандармерії, скріплюючи їх стежі вдень і вночі та перешукуючи довколишні ліси».

Загалом станом на 10 лютого 1939 р. відділи Карпатської Січі взяли участь у 22 боях і сутичках з угорськими терористами на території Карпатської України.

Незважаючи на планомірність і систематичність у здійсненні випадів мадярських терористичних груп на територію Закарпаття, угорська диверсійно-саботажна операція не принесла очікуваних результатів. У період існування автономної Карпатської України тут так і не вибухнуло угорське повстання, на яке покладало великі сподівання угорське керівництво, розраховуючи, що воно стане приводом для початку введення угорських військ на територію краю. Зазнала фіаско і польська диверсійна акція, припинена польським командуванням ще 28 листопада 1938 р.

Довідка.

Str?? obrany st?tu SOS (з чеської — Служба охорони держави) — підрозділи прикордонної охорони, створені розпорядженням Міністерства внутрішніх справ від 23 вересня 1936 р. і призначені для охорони державного кордону й територіальної цілісності Чехословацької республіки, забезпечення правопорядку, спокою та безпеки в прикордонній смузі, відбиття раптового нападу ззовні, співпраці з армійськими частинами під час оборони країни.

Підрозділи SOS організовувалися у підрозділи (прапори) і комплектувалися зі службовців фінансової сторожі, державної поліції, вояків та офіцерів чехословацької армії, членів парамілітарних організацій.

Станом на вересень 1938 р. у прикордонній смузі Чехословацької республіки було сформовано 31 прапор SOS загальною чисельністю до 30 тис. чол. Потреба в охороні кордонів республіки особливо загострилася в умовах наростаючої німецької загрози та проведенні диверсійно-саботажних акцій Угорщини та Польщі на території Тєшинської Сілезії, Словаччини та Підкарпатської Русі у 1938-1939 рр. На території Закарпаття у 1938-му розміщувалися 30-й (Ужгород-Великий Березний) та 31-й (Хуст) прапори SOS.

1. Похорон чехо-словацьких прикордонників та карпатських січовиків, які загинули в сутичці з польськими диверсантами на Волівеччині. Кінець 1938 р.
2. Траурна процесія з с. Вишній Студенний Волівського округу під час похорону загиблих чехо-словацьких прикордонників та карпатських січовиків. Кінець 1938 р.
3. Міст в Торуні, підірваний польськими терористами. 1938 р.
4. Будинок чехо-словацької прикордонної варти, пошкоджений внаслідок диверсії угорських терористів поблизу м. Мукачево. 1939 р.

Джерело: Олександр Пагіря. Карпатська Січ. Військове формування Карпатської України: науково-популярне видання. – К.: Темпора, 2010. – 152 с.: іл.