13 листопада 1870 року народився Станіслав Дністрянський – правознавець, педагог

13 листопада 1870 року народився Станіслав Дністрянський – правознавець, педагог, громадсько-політичний діяч. Життя й діяльність подружжя Дністрянських – Станіслава та Софії – поважно вписане в історію Ужгорода й Закарпаття.

До зʼясування долі цих визначних діячів науки й культури доклав чимало зусиль акад. Микола МУШИНКА:

Архіви Станіслава та Софії Дністрянських, знайдені мною на квартирі їх родички Емілії Голубовської у Вейпртах між паперами, призначеними в збірний пункт утильсировини, належать до найцінніших, з усіх, які мені вдалося знайти.

Архів Станіслава Дністрянського (після опублікування листів Степана Рудницького до сестри і шваґра та видання книги про Станіслава Дністрянського) я подарував Тернопільському обласному архіву. Архів Софії Дністрянської – Краєзнавчому музеєві в Ужгороді.

Обидва архівні фонди подружжя Дністрянських нині фахово опрацьовані (тернопільський – Богданом Хаварівським, ужгородський – Іваном Оросом та Ганною Карась) й доступні науковцям для досліджень.

Станіслав Дністрянський (1870-1935) був автором проекту «Конституції Західноукраїнської Народної Республіки», оригінальний текст якого мені пощастило знайти на згадуваній уже квартирі Емілії Голубовської у м. Вейпрти.

С. Дністрянському я присвятив окрему книгу . Її появі передувала моя ґрунтовна розвідка про його життя і наукову діяльність, яка понад п’ять років пролежала в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького АН УРСР в Києві і була опублікована лише після проголошення самостійності України у 1991 році.

Про С. Дністрянського я видав декілька інших статей в пресі України та брав участь у трьох наукових конференціях, присвячених 125-літтю з дня його народження у Львові, Ужгороді та Києві.

Декілька розвідок я опублікував і про його дружину Софію Дністрянську (1882-1956) – сестру Степана Рудницького.

Станіслав Дністрянський помер в Ужгороді у 1935 році й був похований на цвинтарі «Кальварія». Про це я написав у книзі «Академік Станіслав Дністрянський».

Софія та Станіслав Дністрянські

Раніше Інститут держави і права АН УРСР у Києві надіслав до Ужгорода двочленну експедицію із завданням знайти могилу С. Дністрянського. Не знайшли.

Безуспішною була й експедиція львів’ян із цією метою.

Однак мені пощастило познайомитись з лікарем Андрієм Рихлом із Кошиць, який був учнем його дружини Софії Дністрянської в ужгородській музичній школі та учасником похорону її чоловіка в 1935 році. Він по пам’яті накреслив мені план місцезнаходження могили С. Дністрянського, за яким я її знайшов.

Біля неї було вільне місце, де мала бути похована його дружина Софія. Угорська влада депортувала її з Карпатської України в 1939 році, й вона опинилася в Празі, потім – у Трнаві, Середі, а на кінець – у Вейпртах, де й померла 1956 року. Там після переселення її племінниці Емілії Голубовської про могилу вже ніхто не дбав.

Коли я про це повідомив у пресі, її колишні учні Ужгородської музичної школи, які жили у Словаччині та США, зібрали гроші для перепоховання улюбленої вчительки біля чоловіка, а мене попросили зайнятися цією справою.

Я, подолавши бюрократичні перешкоди, подбав про ексгумацію її останків і у березні 2001 року привіз їх у металевій труні в Ужгород.

Софію Дністрянську урочисто перепоховали біля чоловіка Станіслава за участі двох священиків і високих представників області, міста, наукових і громадських організацій та засобів масової інформації.

На похороні офіційно заявили, що на могилі невдовзі буде поставлено пам’ятник. Ця подія знайшла доволі широкий відгомін у закарпатській пресі.

На жаль, й за дванадцять років від перепоховання нічого не було зроблено…