Першу спробу літературного портрета визначного митця дав у 1942 році Є. Недзельський, умістивши в ужгородській газеті «Русское слово» велику статтю з шести частин «Критические заметки о творчестве Ф. Потушняка».
Автор статті фактично вперше на рівні конкретного аналізу заговорив про цілість постаті письменника у всіх сферах його діяльності – як ученого, прозаїка та ліричного поета. Він твердить, що аналіз художньої творчості Потушняка повинен грунтуватися на вивченні філософської сутності здійсненої ним як ученим-етнографом систематизіції народних вірувань. Саме із студій Ф. Потушняка Є. Н. виводить такі елементи його художньої творчості, як «містика», насиченість оповідань і віршів образами, кожен з яких становить немовби сторінку з певної епохи розвитку народного духу. Наукова праця вченого дає змогу художникові «через душу свого народу проникнути в глибини душі людини взагалі, причому прозаїк і ліричний поет ідуть різними шляхами: в белетристиці Потушняк відтворює народну душу, в ліриці – свою власну».
Однак, величезний доробок Ф. Потушняка ще й сьогодні малодосліджений, а дуже часто й – невідомий навіть у середовищі науковців. Так чи інакше, але ми спробуємо бодай коротко охарактеризувати найпоказyіші праці вченого, що залишаються в рукописах.
1. Лірика. Федір Потушняк працював у галузі поезії, прози й художнього перекладу, етнографії, фольклористики та археології. Його модерністські поезії склали збірки «Далекі вогні» (1934), «Таємничі вечори» (1938), «Можливості» (1939), «На білих скалах» (1941), «Терези вічності» (1944).
Лірична поезія Потушняка довгі роки замовчувалася і, фактично, невідома сучасному читачеві. Шлях визначного майстра українського слова, більш відомого своїми прозовими творами, у світ лірики розпочався наприкінці 20-их років, і тривав до кінця життя. На цьому шляху було й нерозуміння, навіть неприйняття, але були і творчі тріумфи.
Лірика Ф. Потушняка належить до елітарної поезії й на рівні буденної свідомості не сприймається. Даремна річ – нарікати на те, що вона незрозуміла. Така поезія не піддається «розшифруванню», раціоналістичному витлумаченню, а сприймається через сугестивне навіювання інтуіцією, суголосною вібрацією нервів, відповідною психічною настроєністю. Вона вимагає від читача певного обов’язкового рівня літературної освіченості та духовної культури.
2. Філософічні твори. Перш за все, що хочеться сказати, це те, що у машинописі «Філософських статей» Потушняка олівцем, на титульній сторінці зазначено, «Я і безконечність». Тут Потушняк охарактеризував як філософів (давньогрецьких) – Геракліта, Сократа і українських – Сковороду, Дудровича, так і їх філософську систему. Так, у статті «Геракліт Еффеський» автор розкриває ним філософські погляди Геракліта – того, що перший через осмислення природи вивів прапринцип всього – в огні – вічнім розумі. Так, Геракліт вважає вогонь основою основ, і що з вогню твориться все, і все потім перетворюється у вогонь.
Наступна стаття Ф. Потушняка – «Найбільш мудрий із людей Сократ». Звідси дізнаємося про народження Сократа, його життя, та смерть, якої Сократ непобоявся відстоюючи правду. Сократ перш за все звернув увагу на людину, на самого себе, на добро і зло, мораль, чесноту у людині – оце і є гасло Сократа: «Пізнай себе». За Сократом основою всього буття є Правда – найвища цінність життя.
У праці «Андрій Іванович Дудрович» Ф. Потушняк розкриває нам причини еміграцій закарпатців, передусім вчених, науковців, письменників до Словаччини, Угорщини, Болгарії тощо. Автор доводить, що вони емігрували не за заробітками, а щоб своєю працею, своїми здатностями, і, врешті, великими знаннями працювати там на благо свого народу. Тому ми маємо гордитися такими діячами культури як Орлай, Балудянський, Дудрович та інші.
Інши стаття – «Сковорода і Закарпаття» передусім цікава тим, що автор висуває свою теорію причетності Сковороди до Закарпаття. Її суть така: 1750 року Григорій Сковорода був командирований дяком до Токаю. А починаючи з 1714 року – почалося постійне постачання токайського вина у Російський царський двір, через те, що Петрові І воно дуже сподобалося – отже, Сковорода перебував на Закарпатті.
Філософську систему Сковороди детально проаналізував автор також у цій статті, висновком чого є те, що Сковороди створив власну фідлософічну систему, ядром якої є «пізнання себе через Бога».
«Світогляд закарпатського народу». У даній праці Федір Потушняк дає грунтовний аналіз філософії закарпатського народу і виділяє такі риси закарпатського українця:
– закарпатські українеці – це переважно пастирі і земледільці;
– у нього сильно розвинуте сусідство, товариство, спільна праця;
– розвинена велика любов до рідного краю, людей, сім’ї.
3. Психологія. Досліджуючи проблему снів Потушняк пише свою «Психологію снів». Тут він характеризує її, як чотиригранну: насамперед фізіологічну і психічну, а потім філософську та медичну. В основу своєї праці він поклав ділення снів на такі категорії: прості сни, сни зв’язані з первісними інстинктами нашого «Я», сни вищого надприродного гатунку, божевільні сни. Щодо теорії Зіґмунда Фройда, то Потушняк полемізує з нею в окремих її аспектах, але загалом погоджується з видатним німецьким психологом ХІХ століття.
Цікаво, що до «Психології снів» є своєрідний додаток: це сни самого Федора Потушняка, які були записані ним в період з 1952 по 1957 роки.
4. Етнографія. Фольклорно-етнографічні дослідження народних вірувань, демонології та пов’язаних з ними звичаїв та обрядів склали цілу збірку «Народних вірувагь». Сюди увійшли вірування про вогонь, сонце, місяць, воду, вірування про демонів відьм, вовкунів, а також статті «Дні», «Північ і полудень», Хата», «Крачун», Великдень», «Їжа та напої». Загалом у Потушняка є приблизно п’ятдесять народних вірувань.
Глибоко вивчений і опрацьований автором матеріал засвідчує багатство духовної культури народу, а заразом – виводить її на простори світової міфотворчості у різних часових зрізах, подає широку картину формування філософської думки, естетики поетичного світосприйняття.
Отже, у період радянського літературознавства вся складність творчого світу видатного митця зводилась до цілком простих розв’язань: «…поезія і проза Ф. Потушняка через абстракність, містичну забарвленість і образну ускладненість була незрозумілою широкому читичеві».
Але сьогодні, в умовах вивільнення наукового мислення від стереотипів марксистсько-ленінської доби в літературознавстві, розпочинається новий етап вивчення літературної спадщини митців, фактично вилучених із літературного процесу із ярликами буржуазних націоналістів. Як справедливо констатує О. В. Мишанич, «Поетичний Парнас Закарпаття 30-их років ще й досі належно неоцінений, не розкритий його естетичний код дивовижної патріотичної, соціальної, пейзажної й філософської лірики…».
