Олександр Блистів-”Гайдамака”

4 лютого 2014 р. Олександру Блистіву виповнилося б 98 років від дня народження. Прожив усього 23 роки, проте своїм життям залишив нам яскравий зразок мужності, готовності стати до важкої праці у вихованні молоді, незламності у поглядах, твердості у вчинках, любові до України.

Подаємо уривки зі спогадів Степана Пап-Пугача, “Пластовий Альманах”

Бої на Красному Полі

“16 березня. Уранці пластунам-семінаристам прийшла поміч. Сотня січовиків під командою старшого пластуна розвідчика Кіштулинця. Він довголітний таборовик, пластун при Торговельній Академії в Мукачеві. Він уже вислужив військову повинність, був поручником чехословацької армії. В його сотні теж трійка старших пластунів з куреня «Самітні Рисі»: Іван Рак, Михайло Теґза та Олександер Блистів.”.

“…Трійка «Самітних Рисів» зайняла стратегічне місце… Іван Рак, вислужений вояк, підстаршина чехосл. армії. Зате М. Теґза й О. Блистів уперше держать кріси у своїх руках. Рак із скорострілом у руках. Він командує:

— Ви обидва не вмієте стріляти, піддавайте мені амуніцію!
Вони не пускають мадярів через міст Тиси.”.

Розстріл

“…Діти перед тюрмою далі забавлялися. Олександер Блистів, ведений на страту, їх миттю пізнав. Це найменші хустські пластуни — вовченята. їм ще не грозила тюрма. Граючись перед тюрмою, вони зірко стежили, кого вивозили на розстріл. Так і ті найменші були свідками історичної боротьби українського Закарпаття.

Олександер Блистів, визначний закарпатський пластун, ідучи на смерть, їх бачив. У його серце вливалась нова надія. Це ті найменші, що підуть до дальшої боротьби… їх не спинить ані терор, ані тюрма. Вони пластуни. Вони сміло підуть уперед!”.

Курінь старших пластунів “Самітні Рисі”

Курінь старших пластунів «Самітні Рисі» має свій початок у 1927 р., коли пластун Осип Вовк зорганізував з учнів IV. кл. народньої школи у Хусті гурток Вовченят, який прибрав собі назву — «Рисі». Міні членами гуртка «Рисів» бачимо: Олександра Блистова, Романа Балицького, Степана Грушу, Михайла Лиса, Степана Папа та інших. Всі вони вступили до хустської гімназії і там створили свій гурток «Рисів» при курені ім. Теодора Корятовича. У гімназії до них долучилися ще Дмитро Крикун, Іван Гайович, Іван Кость і ще кількох пластунів. Гуртковим «Рисів» при гімназії був Богдан Рубинович-Беркут.

По скінченні гімназії 1936 р., Степан Пап-Пугач, тоді Кошовий хустських куренів, скликав членів гуртка і вони створили курінь старших пластунів «Самітні Рисі», задержуючи своє первісне ім’я «Рисів.» Членами куреня «Самітніх Рисів» були: Богдан Рубинович-Беркут, Роман Балицький-Карась, Олександер Блистів-Гайдамака, Михайло Лис, Михайло Теґза, Іван Рак, Дмитро Крикун, Іван Галас і згаданий уже Степан Пап-Пугач. Курінним був вибраний Степан Пап-Пугач.

Лісова Школа у Солочині 1938 р.

Ставши 1937 р. краєвим звітодавцем, Степан Пап-Пугач зразу запланував українську школу на літо 1938 р. і цей свій план представив Центральній Управі у Празі. Прага запротестувала, мовляв закарпатський Пласт не має фахових інструкторів-скавтмайстрів. На це краєвий звітодавєць займенував трьох старших пластунів-скобів, «Самітніх Рисів»: Олександра Блистова-Гайдамаку, Михайла Лиса і Романа Балицького-Карася, що покінчили чеські лісові школи, скавтмайстрами. Рівночасно призначив їх на інструкторів першої української Лісової Школи. Празька централя осталась безсилою. Степан Пап-Пугач у Обіжнику Краєвого Звітодавця проголосив іменування вище згаданих ст. пластунів скавтмайстрами і заповів Лісову Школу у Солочині, почавши від дня 21 липня 1938 р.

До Лісової Школи зголосилося около сорок пластунів і двадцять пластунок. Це був цвіт закарпатського українського Пласту, найвизначніші пластові провідники із середніх шкіл. Комендантом табору Лісової Школи був Михайло Блиск, хустський пластун і надпоручник чехословацької армії. Він викладав упоряд і картографію. Із «Самітніх Рисів» викладали: Михайло Лис – гімнастику і плекання спорту; Богдан Рубинович-Беркут – розвиток пластової ідеології; Олександер Блистів-Гайдамака – українську мову, історію і географію України; і Степан Пап-Пугач – ідеологію укр. Пласту, пластовий закон, ведення гуртка і куреня. До того інструктором був ще Михайло Бажанський-Кудеяр і ще кілька пл. викладачів.

Пласт і СУПЕ

У 20-их роках в кордонах новоствореної Чехословаччини опинилася досить численна українська еміграція з Наддніпрянщини і Західньої України. Заходами Батьківського Комітету вони зорганізували собі приватну українську гімназію, спочатку у Ржевицях, а відтак у Модржанах, недалеко Праги. При цій гімназії вони зорганізували теж і кілька відділів Союзу Українських Пластунів Емігрантів (СУПЕ).

Пластунів і пластунок СУПЕ не бракувало теж; і в літніх пластових таборах на Закарпатті, головно ж у таборі в Солочині, коло Сваляви. Теж і старші пластуни «Вахнянинці» у Празі тісно співпрацювали з СУПЕ. Члени СУПЕ теж спільно виступали із закарпатськими пластунами на Слов’янськім Джемборі у Празі 1931 р.

Провідники закарпатського Пласту і СУПЕ літом 1938 р. домовилися, що СУПЕ-івські курені будуть входити, як складова частина до Українського Пласту Закарпаття. Однак назовні, при репрезентації на пластових з’їздах, джемборі та подібних нагодах, вони й дальше мали виступати як члени СУПЕ. Так, 1939 р., організаційний референт СУПЕ Олександер Блистів-Гайдамака увійшов, як член до Головної Команди Українського Пластового Уладу Карпатської України.

“Народна Самооборона”

Хуст став столицею Карпатської України. Зразу по 2-ім листопаді до Хусту приїхав полковник Микола Аркас. Має зустріч із членами гуртка «Самітні Рисі». З повірення влади приїхав організувати «Народню Оборону». «Самітні Рисі» творять його штаб. Інші два курені старших пластунів у Хусті, зорганізовані перед роком О. Блистовим-Гайдамакою з селянської і ремісничої молоді, стають першими відділами Народньої Оборони.

Хустські пластуни розбіглися по хатах. Треба було правильно інформувати народ, щоб не дався звести мадярськими агентами і їхніми запроданцями. Мадярони вже більше не відважились на маніфестацію. Пластуни вирвали Хуст із їхніх рук. Мадяри цього не простили. По окупації Хусту в березні 1939 р. вони розстріляли і Митровича і Блистова.

Та зараз вулицями Хусту машерує пластова молодь. Вона виспівує патріотичні пісні. До неї щодня придається все більше і більше міщанської молоді. В найблищих днях український Хуст витав свою владу і Батька Волошина. Відділи «Народньої Оборони» стали ядром «Карпатської Січи».

Біографію Олександра Блистіва подає С. Пап-Пугач у книзі “Пластовий альманах”, Рим, 1976.

Народився 4 лютого 1916 року у м. Хусті. Став пластуном як учень четвертого класу народної школи, вступивши у гурток «Рисі» під проводом О. Вовка (цей гурток став пізніше основою для створення куреня старшопластунів «Самітні Рисі»). Навчаючись у гімназії О. Блистів мав конфлікт із тодішньою професоркою Соколовською. Саме тому його почали переслідувати і він не зміг закінчити гімназію. Отже, він продовжив свої студії в іншій українській гімназії у Модржанах недалеко від Праги. Поступив на філософський факультет у Празі. Але Олександр не пориває зв’язки з Пластом. Він ввійшов до команди СУПЕ. Був на таборах у Солочині біля Сваляви тощо.

Під час таборування 1938 року Краєва Пластова Старшина іменувала його скаутмайстром і призначила його інструктором української мови, історії та географії І-ої Лісової Школи у Солочині. Був обраний членом Головної Команди УПУКУ. 15 березня 1939 року пішов на Красне Поле… Боронив Батьківщину…

По битві на Краснім Полі залишився у Хусті. Він мусів опікуватися двома меншими братами. Тому перші дні мадярської окупації О. Блистів переховувався. Та один із сусідів зрадив його і мадярські жандарми його арештували. Олександра Блистіва помістили у хустську в’язницю. Уночі поставили його перед судом Мадярської Народної Ради міста Хуста. Рада винесла вирок — смертна кара. …Знайшов у кишені папірець, знайшлася й шпилька. Проколює палець руки. Шпилькою, змоченій у власній крові, починає писати:

«Я, Олександер Блистів, 23 річний з Хусту, іду на смерть за те, що я любив свою рідну Україну». Папірець сховав під ніжку стільця.

Перед воротами хустської в’язниці від рання до пізньої ночі граються діти. Раптом вони розкочились. З тюрми виїхало вантажне авто. На нім, між двома жандармами, стояв Олександр Блистів. Він показав дітям свої зв’язані руки і вони зрозуміли. Авто звернуло вліво. Один з хлопців махнув рукою у бік машини. З двору зразу ж виїхали два хлопці на велосипедах. Авто їхало у бік Сокирниці.

Хлопці летіли щосили, і тут почули два постріли. За хвилину вантажне авто поверталося. На ньому були обидва жандарми, але в’язня вже не було. Хлопці гнали далі за село. Дивилися по обох боках дороги. Виїхавши на поле, що перед Стеблівкою, побачил у рові при дорозі, лежачого долілиць Олександра Блистіва. З його голови стікала ще тепла кров. Його застрілили у голову, з-заду.

Уривки з книги: Юліан Химинець. Мої спостереження із Закарпаття (Книга про події на Закарпатті другої половини 1930-х рр. й проголошення незалежности Карпатської України у 1939 р. Автор спогадів – свідок і учасник подій, був міністром карпатоукраїнського уряду)

Якщо б така сама відвага була з боку українського учительства й по інших школах, замість нашої половинчастости у мовній проблемі, то зужиту енергію на мовному відтинку можна було використати в куди кращий і більше продуктивний спосіб.

Організаційну працю ОУН велося у двох, напрямках: Юнацтво, що було переважно між студіюючою молоддю у середних школах. І так в ужгородській гімназії – І. Кардашинець; в хустській гімназії – Олександер Блистів; в берегівській – Федір Савчур; в Учительській семінарії в Мукачеві – Федір Могіш. В Трговельній Академії в Мукачеві: Дмитро Бандусяк, Михайло Габода, Дмитро Галай, Петро Стерчо, Юрко Шанта, Михайло Киштулинець, Іван Рожко-Ірлявський. Цей останній крім організаційного вишколу дістав ще й поміч у писанні поезій від літературного критика М. Мухина й поета д-ра О. Кандиби.

З-поміж студенства високих шкіл і старшого громадянства ми бачимо в 1934 році таких осіб: Миколу Вайду, Василя Кузьмика, д-ра Юрія Шпильку, Івана Рогача, д-ра Лева Канюгу, Івана Кедюлича, д-ра Василя Івановчика, Єлисавету Кузьмівну, Іванку Гірну, Оксану Голубінку та інших.

Прийшов нарешті той час, коли наше молоде покоління, виховане в українському соборницькому дусі, могло прийти до слова, але не лише до слова, але й закотити рукави й братися до фактичного державного будівництва своєї держави. Наша молодь була об’єднана в організації Пласт, але велика її частина, будучи членами “Юнацтва” ОУН, що були по цілому Закарпатті, не сиділа безчинно, але взялася з великим ентузіязмом до праці. Найкраще вона себе проявила в “Карпатській Січі”. Не буду тут подавати імен осіб, які визначилися, бо їх багато, згадаю тільки тих, що згинули в боротьбі за Батьківщину, ставши символом великої відваги, самопосвяти та геройства: О. Блистів, Федір Тацинець, М. Киштулинець, Д. Бандусяк, І. Кедюлич, В. Кузьмик, І. Рогач, М. Габода, І. Ірлявський і багато, багато інших.

Степан Пугач описує свій побут у мадярській тюрмі так: “Уже два тижні минає, відколи сиджу в хустській тюрмі. Перших три дні мене нічого не питали. В’язнів багато. Їх не встигають переслухувати, радше сказати – побивати! По трьох днях мене покликали на переслухання і завели мене до тюремної канцелярії. Передо мною стали три терористи. Мене нічого не питають, ані нічого не записують. Зразу прискочив до мене один з них і вдарив мене в лице. Мені зашуміло в голові. Тоді другий почав бити, куди попало, приговорюючи: “Ти чого ходив до чеської школи? Чому не чекав на мадярів?”

Нараз мене вхопили за руки. Зачали мене бити по руках гумовими палицями, мої руки посиніли, задеревіли, а відтак стали мов колоди. Далі я вже не відчував, що в мене руки… Тоді третій з терористів скочив на мене, як розлючений звір, вхопив мене за волосся і зачав бити моєю головою об стіну. Я все ще тримався на ногах. У дари спадали на мене, мов той град. Зразу я відчув, що щось твердого вдарило мене під самісеньке око. Я повалився на землю… Коли я прочунявся, з підлоги вже змивали мою кров. Мене занесли і кинули до самітки, до малої тюремної келії для одного в’язня”.

Далі Пугач подає, що в одній з келій перед кількома днями прощався із життям Олександер Блистів. На стіні на дверях – його ім’я. Його повели на страту. Відтак до тієї же келії вкинули в’язня Михайла Киштулинця. Розглядаючись по келії, він побачив кусник паперу, що стирчав із-за дошки. Витягнув папірець, а він цілий записаний кров’ю. Блистів не мав олівця, тому шпилькою проколов собі палець і своєю власною кров’ю написав доручення: “Я, Олександер Блистів 23-річний, з Хусту, іду на смерть за те, що люблю свою рідну Україну”.

С. Пугач подає далі склад “Мадярської Народної Ради” в Хусті. Головою її був адвокат С. Будай, членами були: реформатський пастор Бейла Сабов, греко-католицький парох о. Іван Бокшай, православний москвофіл священик о. Георгій Станканинець та один селянин, прихильник мадярів. “Мадярська Народня Рада” засідала в тюремній залі, звичайно вночі. Однак, увесь Хуст знав про її злочини. Вона засуджувала невинних людей на смерть тільки тому, що вони вважали себе українцями.

Про О. Блистіва також згадує у своїх “Споминах” і Вікентій Шандор – на той час представник Уряду Карпатської України в Празі.

“…До справи змови проти уряду Волошина обізвався також поет Зореслав (о. Севастіан Сабол, ЧСВВ) в листі від 26 січня 1984 р. Про замах він пише таке: «Про змову проти уряду Карпатської України я чув ще в Хусті. Я часто бував у будинку Головної команди Карпатської Січі, а також брав участь у її нарадах раз-двічі в місяць. Не пам’ятаю, однак, від кого я довідався про змову. Можливо від О. Блистова, який завжди був дуже щирий зі мною…”.

“…Для ілюстрації тогочасних відносин наведемо деякі конкретні випадки. Так, наприклад, професор Яків Голота подав, що коло Севлюша у боях полягло 26 учнів учительської семінарії. Мадярські офіцери в Хусті говорили, що між Севлюшом та Великою Копанею вбили 70 січовиків і пластунів. На подвір’ї суду в Хусті розстріляли 23 січовиків, а на подвір’ї магістрату до 30.
З міста зникли учитель Митрович, батько багатодітної сім’ї, власник крамниці Ващишин та студент університету, пластун Олександр Блистів. Пізніше виявилося, що їх розстріляли.”.

“…Пластовий скаутмайстер Степан Пап-Пугач так описує свій побут у хустській тюрмі: «Зачали мене бити по руках гумовими палицями. Мої руки посиніли, задеревеніли, а відтак опухли, мов колода. Далі я вже не відчував, що в мене є руки… Тоді третій з терористів скочив на мене, як розлючений звір, вхопив мене за волосся і почав бити моєю головою об стіну… Зразу я відчув, що щось тверде вдарило мене під самісіньке око. Я повалився на підлогу… Коли я очунявся, з підлоги вже змивали мою кров. Мене занесли і кинули до самітки… Там я пролежав три дні на дошках у гарячці. Такі катування переживав кожен в’язень. Декотрі і по кілька разів (Степан Пап-Пугач. У мадярській тюрмі. — Ню Йорк, 1978. — С. 8). Автор далі описує смерть розстріляного Блистіва, визначного пластуна, та ув’язнення професорки Ростислави Бірчак, доньки проф. В. Бірчака.”.

Знаходимо згадку про розстріл Олекандра Блистіва також і в спогадах Володимира Бірчака (“Карпатська Україна. Спогади й переживання“).

“…На подвір’ї суду, де були й арешти, розстріляли 23 січовиків; чи були це ті самі, що поховані в одній могилі, — не знаю. І на подвір’ї магістрату розстріляли мабуть 30. Розстрілювали теж на полях над берегами Тиси й кидали убитих у Тису. З міста щез у цих днях учитель Митрович, Ващишин, власник торгівлі, студент університету Олекса Блистів та інші.

Оповідали, що якісь січовики зголосилися до мадярської розвідки й видавали тих січовиків, що були поховалися по домах у Хусті. Тут годі поминути один болючий епізод.”.

*

Після віднови Пласту в Ужгороді наприкінці 90-их та на початку 2000-их років підготовчий курінь УПЮ Станиці Ужгород носив ім`я Олександра Блистіва.