Він був особистістю багатогранною: педагог, просвітитель, журналіст, громадсько-політичний і церковно-релігійний діяч.
Народився Августин Волошин в селі Келечин, нині Міжгірського району Закарпатської області, у сім’ї греко-католицького священика. Навчався в ужгородській гімназії, на теологічному факультеті Будапештського університету, який закінчив 1896-го, у Вищій педагогічній школі в Будапешті (1899–1900). Після останньої здобув звання професора математики й фізики для горожанських шкіл, а 1897 року отримав диплом учителя народних шкіл. Того ж року був висвячений на священика і став капеланом Цегольнянської церкви в Ужгороді. Боронив інтереси греко-католицької церкви, її традиційний обряд, відіграв провідну роль в акції збереження церковнослов’янської мови в богослужінні та кирилиці в друку.
Тривалий час працював професором Ужгородської вчительської семінарії, а згодом став її директором. Підготував і видав 63 підручники. Редагував єдину на той час у краї руську газету «Наука», а також газету «Свобода» та перший український щоденник «Нова свобода». У 1920–1930-х був засновником, співзасновником, співпрацівником низки газет і журналів, зокрема; «Підкарпатська Русь», «Учительський голос», «Науковий збірник товариства “Просвіта” в Ужгороді», «Благовісник», «Місяцеслов».
Належав також до засновників акціонерного товариства «Уніо», що мало свою друкарню та книгарню. Був одним із основоположників товариства «Просвіта», засновником Педагогічного товариства, Учительської громади. Він був серед ініціаторів створення Підкарпатського банку, низки кооперативів.
Політикою Августин Волошин почав займатися у 1918-1919-му. Спочатку входив до Ужгородської ради, а згодом став заступником Центральної Руської Народної Ради, що 8 травня 1919 року ухвалила рішення про входження Закарпаття до складу ЧСР. У 1919–1921-му був членом тимчасового урядового утворення – Директорії. У міжвоєнний період чітко дотримувався прочехословацької орієнтації. Був організатором і керівником Народно-християнської партії, обирався від неї послом чехословацького парламенту (1925-1929), обіймав посаду державного секретаря в уряді Андрія Бродія (11-26 жовтня 1938-го).
26 жовтня 1938 року чехословацький уряд призначив його прем’єр-міністром автономного уряду Карпатської України. Під час виборів до її Сойму 12 лютого 1939-го обраний послом. 14 березня проголосив незалежність Карпатської України, а наступного дня її затверджено Соймом. На тому ж його засіданні 15 березня 1939-го обраний президентом Карпатської України. Після окупації краю військами гортистської Угорщини з членами свого уряду змушений був залишити край, осів у Празі.
На еміграції займався науковою та педагогічною роботою в Українському вільному університеті. Пройшов шлях від завідувача кафедри педагогіки до продекана філософського факультету та ректора. 15 травня 1945-го заарештований радянською військовою контррозвідкою «СМЕРШ», вивезений до Москви. Того ж року помер там у Бутирській в’язниці. Реабiлiтований у вересні 1991-го.
2002-го Августинові Волошину присвоєно звання Героя України посмертно.
Одна з останніх фотографій Августина Волошина перед його арештом. Прага, квітень 1945 року
Августин Волошин серед професорсько-викладацького складу Українського вільного університету у Празі. Перша половина 1940-хвід учителя до президента. Стоїть 1-й зліва на право: о. Павло Керничний, ЧСВВ, 5-й – о. Климентій Когут, ЧСВВ
Прем’єр-міністр Августин Волошин у товаристві чехословацького хорунжого Сокола, шефа преси та пропаганди уряду Карпатської України Володимира Комаринського та секретаря Августина Дутки. Хуст, 1939 рік.
Отець Августин Волошин відправляє літургію. Стоять зліва на право: диякон Йосафат Дацишин, ЧСВВ, о. Августин Волошин, о. Анастасій Ключик, ЧСВВ, диякон Лаврентій Шкредка, ЧСВВ. Ймовірно – Прага
Джерело: УІНП
Trackbacks/Pingbacks