2 вересня 1974 року, відійшов на високе Українське Небо видатний науковий, культурний та громадсько-політичний діяч Михайло Мухин.
Некролог з часопису “Визвольний шлях”, в якому він опублікував чимало своїх праць й таким чином удоступнив їх для наступних поколінь:
МИХАЙЛО МУХИН
2-го вересня ц. р. у Равенсбурзі (Німеччина) помер на 79 році життя Михайло Мухин — визначний літературознавець, критик і блискучий націоналістичний публіцист.
Михайло Мухин народився 1894 року в Києві. Батько його був світським професором Київської Духовної Академії. Національна свідомість зродилась у нього ще в ґімназії під впливом його друзів, зокрема Юрія Русова і Максима Рильського. У той час прийшло і відродження Української держави, позначене героїчною боротьбою Крутянців і українських армій. Уже тоді в Михайла Мухина зродився гарячий український патріотизм і зформувався світогляд безкомпромісового українського націоналіста.
Після поразки наших Визвольних Змагань, Михайло Мухин, разом з іншими українськими патріотами, мусів залишити Київ, а потім і Наддніпрянщину та перейти всі поневіряння на чужині.
Осівши в Чехо-Словаччині, жив у Празі і в Подєбрадах, де завершував свої студії. Активно включившись у студентське життя, був співзасновником Центрального Союзу Українського Студентства і редагував «Студентський Вісник», орган ЦеСУС, аж до 1931 року. В другій половині 1930-их років переїхав на Закарпаття, де працював в редакціях українських часописів. Після збройного наступу Угорщини на Карпатську Україну, М. Мухин перейшов через концтабір Ніредьгазу, а потім, через Відень, вернувся до Праги, де працював у націоналістичному видавництві «Пробоєм», як член Референтури Культури ПУН.
Після ліквідації ґестапом видавництва «Пробоєм», його забрали на примусову працю до південної Німеччини, де він залишився і по закінченні другої світової війни.
Михайло Мухин був прекрасним знавцем української, французької, німецької, англійської і російської літератури. Відзначався аристократичністю духу, безкомпромісовістю своїх націоналістичних поглядів, скромністю і особливою шляхетністю. Доживав свого віку в чужому (німецькому) домі емеритів у тяжких умовах, без жодної опіки й допомоги з боку українського суспільства. Жив особливо убого, але ніколи не нарікав і не вимагав за свою особливо цінну публіцистичну працю будь-якої винагороди.
М. Антонович подає таку характеристику Покійного («У. С.», Париж, 29 вересня 1974 р.):
«…Нема змоги обговорити всіх публіцистичних і літературних праць М. Мухина. Можемо лише коротко вказати на його дуже рідкісне уміння створювати культурну й творчу атмосферу. Там, де він опинявся, розмова ставала завжди цікава, інтриґуюча і жвава. І хоч сам він мистецькою літературною творчістю не займався, вмів створити атмосферу для літераторів і поетів, які вміли це завжди належно оцінити. М. Мухин ставав немов центром, довкола якого формувалося творче мистецьке життя. В цьому відношенні і його перебування в Празі, і в Подєбрадах, і на Закарпатті дали плоди, яких нікому з української літератури ніколи не стерти.
Своїм суто Сократівським способом життя, байдужістю до матеріальних, земних багатств він корисно відрізнявся від свого довкілля, яке, ніде правди діти, не завжди його належно розуміло, часом його осуджувало, а часом і нехтувало ним, а все ж без таких людей, як М. Мухин життя стає завжди біднішим, буденнішим, нецікавішим. Той факт, що люди формату Михайла Мухина переводяться і дає відповідь на питання, чому наше літературне життя є на такому рівні, на якому воно є».
У своїй публіцистично-критичній творчості М. Мухин присвятив особливу увагу причинам нашого духового рабства, яке привело до поразки наших Визвольних Змагань у 1917-20 роках. Він бачив ті причини, як і Д. Донцов, в українському провансальстві, у шкідливих, розкладових ідеях М. Драгоманова, що до кінця 1920-их років був божком і духовим лідером українського космополітизму, який ідейно й політично роззброїв провідників української революції 1917-1920 років. М. Мухин був співробітником «Вісника» Д. Донцова і саме в ньому він опублікував свою першу працю на тему «Драгоманов без маски», а далі ціле своє життя зосереджував свою увагу на шкідливому для українства драгоманівстві.
Наш журнал із смертю Михайла Мухина втратив не тільки щирого приятеля і цінувальника, а й одного з найкращих націоналістичних співробітників. На сторінках «Визвольного Шляху» на протязі багатьох років друкувалися такі цінні розвідки-есеї М. Мухина: «3 минулих літ», «У путах шайтана», «Чумацьке навернення», «Більше світла», «Із життєпису академіка А. Кримського», «Професор Михайло Грушевський», «Драгоманов без маски» (в новій, доповненій редакції), «Іван Франко, як критик політичних поглядів М. Драгоманова», «З листування І. Франка», «Драгоманов в очах москалів та москвофілів», «Космополіти і націоналісти» та інші. Друкувався також під псевдонімом К. Подолянин.
Треба окремої розвідки, щоб належно з’ясувати і оцінити вклад сл. п. Михайла Мухина в розвиток української націоналістичної думки. Як безкомпромісовий націоналістичний публіцист, він не знав жодного хитання, тому кожна його праця була просякнена глибоким патріотизмом і такою ж послідовністю та безкомпромісовістю супроти космополітизму, москвофільства, драгоманівства, малоросіянства та всіх тих декадентських явищ, які сковують або руйнують духові сили української нації.
Покійного Михайла Мухина треба уважати за одного з тих визначних українських націоналістичних публіцистів, спадщина яких має тривалу, непроминальну вартість, тому і ім’я Його залишиться назавжди в пам’яті вдячних нащадків.
Джерело: Визвольний шлях. Лондон, 1974. Ч.9-10. С. 1052-1054.
