ІГНАТКО Іван Олексійович
Ігнатко Іван
Народився 1 лютого 1894 р. у с. Білках Іршавського району в селянській багатодітній родині. Закінчив народну школу, але далі вчитися не пішов. Служив в австро-угорській армії і досяг найвищого солдатського чину – старшини військового підрозділу. Демобілізувавшись, працював на власному господарстві. Брав активну участь у громадському житті.
У середині 20-х років минулого століття разом зі вчителем-емігрантом із України Іваном Корнутою створив у Білках сільський осередок товариства «Просвіта» і став його головою. Як свідомий українець, добре знав твори Тараса Шевченка. За короткий час осередок став одним із найбільш активних на Іршавщині. Сам Іван Ігнатко був добрий організатор і наставник молоді. При читальні діяв самодіяльний гурток, який часто виступав із концертами і виставами українських драматургів у селі та сусідніх населених пунктах.
Він був учасником чи не всіх культурних заходів, які проводила крайова «Просвіта», пропагував здоровий стиль життя. Багатьом селянським дітям допоміг вступити до навчальних закладів Мукачева й Ужгорода, зокрема й матеріально. Любив працювати на землі, мав добре доглянутий квітник із троянд і тюльпанів. Виховував дітей сестри Магдалини, які вважали його за рідного батька.
У період діяльності автономного уряду Підкарпатської Русі – Карпатської України він був головою української народної ради. 12 лютого 1939 року був обраний послом сойму Карпатської України, брав участь у його засіданнях 15 березня 1939 року.
Після окупації Карпатської України угорськими військами Івана Ігнатка заарештували, зв’язаного водили вулицями села, а в тюрмі побили до безтями. Як згадує Василь Ґренджа-Донський, Іван Ігнатко запропонував десять тисяч корон, аби лиш його відпустили на волю. Після тижня страшних катувань гроші таки взяли й арештанта відпустили, більше він їх не бачив.
Повернувшись додому, не склав руки, а підтримав український молодіжний рух ОУН, що поклав за мету розгорнути в краї боротьбу за відокремлення Закарпаття від Угорщини революційним шляхом. Навесні 1941 р. у Білках на квартирі Ігнатка відбулася нарада крайового проводу ОУН з участю Андрія Цуги та представника центру ОУН «Гомона», де схвалили програму ОУН (бандерівська течія). Цю програму привезли з Кракова Іван Романець і Михайло Габовда, члени крайового проводу, що побували в Польщі і взяли участь у її обговоренні.
Івана Ігнатка, як і Михайла Кришеника, Петра Береша, Петра Дірея та Андрія Сочку, схопили 26 червня 1942 р. і засудили у Мукачеві на 4 роки тюремного ув’язнення за розповсюдження газети «Чин» та підпільних листівок. Від арештованих було вилучено зброю, зокрема рушницю, револьвери, патрони, які вони збирали для організації партизанських дій на Закарпатті.
Після визволення краю восени 1944 року Іван Ігнатко опинився у полі зору служби «Смерш» як активний січовик і посол сойму Карпатської України. Тому вирішив покинути Закарпаття й утекти за кордон. Лікар із Великого Березного Іван Сокач написав Ігнаткові спеціального листа, нібито той вирушає на лікування у Татри (Словаччина). З цією епістолією Ігнатко опинився у Празі, переховувався в монастирі, доки не дістав запрошення й кошти на квиток до Сполучених Штатів Америки від чоловіка своєї сестри Олександра Зейкана. Так опинився за океаном.
Спочатку жив у родичів, а згодом переїхав до м. Морісвілле штату Пенсільванія, де влаштувався на підприємство з випуску керамічної плитки. Як сумлінного працівника господар незабаром призначив його керівником. Налагодив контакти з діаспорою, брав участь у роботі громадських організацій, листувався з родичами в Білках.
Помер Іван Ігнатко 20 січня 1963 року.
*
Джерело: Довганич Омелян Дмитрович. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її обронців та керівників /Післямова Миколи Вегеша. – Ужгород: Ґражда, 2007. – 140 с.
