ПОПОВИЧ Петро Петрович
Попович Петро
Народився 19 квітня 1899 р, у с. Великих Лучках Мукачівського району в селянській родині. Мав лише чотири роки, коли помер батько. Тому виховувався у бабусі. З початком Першої світової війни був мобілізований до австро-угорської армії і відправлений на італійський фронт. Після приєднання Закарпаття до Чехословаччини відслужив дійсну службу в чехословацькій армії. Повернувся додому, одружився і на обійсті бабки розпочав своє господарство.
Коли в селі створився місцевий осередок культурно-освітнього товариства «Просвіта», став його активістом. На початку 30-х років минулого століття у Великих Лучках очолив осередок соціал-демократичної партії, декілька разів обирався членом Мукачівського окружного комітету партії та делегатом її крайових конференцій.
1936 р. разом із головою крайової «Просвіти» Юлієм Бращайком Петро Попович побував у столиці Бельгії Брюсселі на Всесвітньому конгресі прихильників миру. 12 лютого 1939 р. був обраний послом сойму Карпатської України.
Після окупації Карпатської України угорськими військами Петро Попович був арештований і відправлений до концтабору с. Кривої на Хустщині, де багатьох січовиків, урядовців Карпатської України та інших патріотів-інтелігентів нещадно катували. Потім усіх вивезли до Угорщини – в концтабір Вар’юлопош біля Ніредьгази. У травні 1939 р. Петро Попович був амністований і повернувся додому у Великі Лучки, де його взяли під жандармський нагляд.
Восени 1939 р. П. Поповича знову арештували й вивезли у Кошицьку тюрму (тепер Словаччина). Та через брак доказів злочину через місяць його відпустили додому. 1942 р. Петра Поповича знову ув’язнили – у мукачівській тюрмі «Ковнер». Після тривалого знущання звільнили. Але нагляд тривав далі. До слова, військовий трибунал наклав санкції і на молодшого брата Петра Поповича – Івана, на 10 років позбавивши прав на участь у виборах та заборонивши працювати на державній службі. Тому, повернувшись додому, він, як і його брат Петро, нелегально перейшов угорсько-радянський кордон і опинився на території Радянського Союзу.
Коли в районі Великих Лучок почала діяти розвідувальна група Івана Іванчулинця та Павла Балеги, десантована у травні 1944 р., посол сойму Петро Попович став допомагати їй і матеріально, і збираючи дані про дислокацію угорських військових частин на шляху Чоп–Мукачево–Скотарське.
Після визволення Закарпаття односельці обрали Петра Поповича до народного комітету села, головою земельної громади. 1948 р. він очолив один із п’яти колгоспів, організованих у Великих Лучках. 1950 р. народний суд позбавив Петра Поповича волі на 5 років. Повернувшись із табору, до 1975 р. працював на різних роботах у Мукачівському і Берегівському районах.
Помер 14 січня 1999 р. у Великих Лучках.
*
Джерело: Довганич Омелян Дмитрович. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її обронців та керівників /Післямова Миколи Вегеша. – Ужгород: Ґражда, 2007. – 140 с.
