Росоха Степан Юрійович

РОСОХА Степан Юрійович

Народився 27 травня 1908 р. у с. Драгові Хустського району в селянській родині. Деякі біографи відзначають, що його предки ніколи не були кріпаками, а «нямешами». Вчився у сільській народній школі, потім у Берегівській гімназії, яку закінчив 1930 р. Того ж року вступив на філософський факультет Празького університету ім. Карла. 1934 р. дістав диплом викладача гімназії. З 1932 р. одночасно навчався ще й на юридичному факультеті Українського вільного університету, де 1935 р. здобув диплом доктора права і суспільних наук. Пізніше, 1940 р., закінчив відділення журналістики Школи політичних наук в Празі.

Ще в час навчання у Берегівській гімназії бачимо його членом «Пласту» і дуже швидко – кошовим, який активно співпрацював із журналом «Пластун», відтак продовжував цю діяльність у Празі в складі комітету «Джемборо». З 1925 р. став членом-основоположником антиалкогольного товариства «Тверезість», а також членом «Просвіти».

Степан Росоха в цей період виявив своє зацікавлення історією рідного краю, і в збірнику «Історія Підкарпатської Руси в оповіданнях» (1924) надруковано 6 його творів. Співпрацював і з журналом «Наш рідний край», який редагував шкільний інспектор у Тячеві О. Маркуш, іншими газетами. У Празі 1930 р. вступив до «Союзу підкарпатських руських студентів», обирався членом правління, а з 1932 до 1934 р. був його головою.

1933-го Степан Росоха почав видавати журнал «Пробоєм», який проіснував до 1944 р. Організував у Празі Товариство українських католицьких студентів, яке очолював до 1943 р. У цей період став переконаним українським націоналістом.

Особливу активність Степан Росоха виявив протягом 1938–1939 рр., коли був обраний до Першої українсько-руської центральної народної ради, очолюваної Авґустином Волошином, потім став референтом і зв’язковим старшиною з урядом Карпатської України від Організації національної оборони «Карпатська січ» (ОНОКС), яку очолював Дмитро Климпуш. На першому з’їзді «Карпатської січі» Степан Росоха виступив із доповіддю – «Творім збройні сили народу». Він став також референтом позашкільного виховання Міністерства культури, освіти і шкільництва, начальником якого був проф. Авґустин Штефан. У січні 1939 р. увійшов також до складу проводу УНО та до списку послів сойму. Був найактивнішим промовцем передвиборчої кампанії, виступав у багатьох селах Хустського, Міжгірського і Тячівського районів. 15 березня 1939 р. брав участь у засіданнях сойму Карпатської України і обраний заступником голови сойму.

Після окупації Карпатської України був схоплений угорськими терористами, але дивом вихопився з-під арешту і дістався Праги, де продовжував видавати газету «Наступ», місячник «Пробоєм» та різні книжки.

У січні 1944 р. гестапо арештувало його разом із дружиною. Після капітуляції Німеччини оселився з родиною в Регенсбурзі, де перебував до 1948 р. У січні 1949 р. переїхав у Канаду, де активно включився у громадсько-політичне життя – входив до складу різних організацій, видавав газети і книги, календарі-альманахи «Слово», був членом Головної ради НТШ.

Помер 1986 р. в Торонто (Канада).

*

Джерело: Довганич Омелян Дмитрович. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її обронців та керівників /Післямова Миколи Вегеша. – Ужгород: Ґражда, 2007. – 140 с.