В неділю 12 лютого замаяли жовто-блакитні прапори по цілій території Карпатської України. Задзвонили радісні дзвони. Карпато-український нарід нетерпеливо чекав цього так визначного історичного дня. В цей день хотів доказати перед світом та історією, що перші свобідні вибори вміє як слід оцінити і вміє домагатися свойого права на самостійне визначення свого імени. З одушевлениям села прийняли авторитативну політику. Провід над громадянським життям взяло Українське Національне Об’єднання.
Очевидці виборів розказують про надзвичайно радісні хвилини мас. Старих немічних дідусів односельчани несли на руках, щоб й той голос був даний за єдину партію, єдиний провід, на чолі якої стоять улюблені провідники з батьком прем’єром А. Волошином.
Всі села хотіли здобути білі прапори. Та стара політика зуміла використати свій вплив, який ще й дотепер не вигас серед малокультурного населення, яке збаламучене – перешкодило свідомішим селянам здобути білий прапор. Та більша частина сіл Карпатської України замаяла білими прапорами.
Вже в ранніх годинах телефонічно найдальше висунене село на північ зголосило свій успіх і домагалося права вивісити білий прапор. Це було перше село, за яким йшли дальші.
Хочемо підкреслити два моменти: Віденський арбітражний розсудок переділив Ужгород на дві части, і ця менша частина Ужгорода припала Карпатській Україні. Оцей саме Ужгород мав успіх з правом до голосування 393 мешканців, за УНО голосувало 348, а з того тільки два голоси були проти… Рівно ж так само голосували і Підгоряни, передмістя Мукачева. Це наглядно доказує, як розуміє населення Карпатської України вагу цих виборів. Це був ніщо інше, як плебісцит, який доказав найкраще, куди хоче належати Карпатська Україна.
Бюлетень Пресової Служби Карпатської України.
Хуст, 13 лютого 1939.
Джерело: Особистий архів О. Довганича. Тернистий шлях … – С 219-220.
