Величавий Січовий здвиг Іршавщини
День 18.12.1938 р. записався Золотими буквами в історії Січового руху Іршавської Округи. Перейшов він усі припущення і сподівання. Праця Окружної Команди під проводом Др. Шпильки видала прекрасні плоди.
Вже слова провідника в церкві “любімо рідний край” – впровадили у вірних святочний настрій і пригадали не одному збаламученому Фенциком, Бродієм і тим подібною голотою, що хто не любить свого рівночасно не ненавидить чужого, той негідний називати себе членом Української Нації. “Любов і ненависть” – провідна думка церковної проповіди.
Виходимо з церкви, а перед нашими очима розкривається прекрасний немов в казці образ. Пригадались визвольні змагання й геройська боротьба тих безіменних стрільців. Стрункі ряди січовиків, дві оркестри і море – море прапорів. Обчорнілі на вітрі обличчя, п’ястуки затисненні, а очі вп’ялені вперед. Сонце вийшло високо на обрій, приносячи привіт для Іршавщини з Кавказу, а Кубані, а над Дону, Дніпра. Чорного моря. Принесло з Київа, Львова і з усіх країні, де тільки є українці.
Короткий наказ! Рівний крок і лава за лавою, трійки за трійками, прапор за прапором ідуть воїни Іршавщини.
Дарма, що мороз, вітер. Дарма, що дві треті з них неодіті, прямо босі. Бо в них незломна віра і залізна воля творити нове діло. Ставити націоналістичний світогляд з його безкомпромісовою послідовною боротьбою.
Творити світ твердого життя. Так січовики Іршавщини. Так дорогі Білки. Тільки і тільки під прапором українського націоналізму виборемо собі соборну, вільну українську Державу від Попраду й Сяну по Кавказ.
Виборемо собі зброю до рук, якої Ви так могучо і енергійно домагалися на з’їзді. Викинемо з наших земель усіх заїдів, що грабували, грабують і думають дальше продовжати свою каїнову роботу.
Збудуємо національну армію, що лявіною розіллється по нашій землі і під проводом Вождя України покличе до вільного життя 50-міліонову українську націю.
Віра, віра і ще раз незломна віра в Україну.
“Зброю дайте нам до рук!”.
Серце радувалося, нерви прямо не витримували напруження, коли до вух доносилися кличі:
“Зброю дайте нам до рук!”
“Волошин наш батько рідний, поведе нас в край свобідний!”.
“Січ нову правду несе, нація понад усе!”.
“Партії це нам руїна, понад усе Україна!”
Ми є за містом на площі. Вирівняні ряди, прапори і провідники перед відділами. “Струнко” – “На право глянь!” Командант Округи Др. Шпилька складає Головному Командантові звіт. Залунав оклик “Слава Україні”, і понісся через Карпати, стукнув о город Князя Льва, а далі дав знати св. Софії й золотоверхому Київови, що настав час великих подій, що грядуть.
Нація як цілість – це сила!
Вершком з’їзду були промови Гол[овного] Команданта Д. Климпуша, секретаря] Івана Рогача і реф[ерента] пропаганди і преси Д-ра Росохи.
А головно дві останні були виголошені зі серця й захопили всіх присутніх, щохвилини знимали бурі оплесків й признання.
Промова Рогача була мов вогонь наскрізь пронизана соборництвом. Затиралися різниці між Закарпаттям, західними і східними землями. На місце регіональних ворожнеч приходили служба Ідеї. Бо горе нам, коли ми схочемо себе ділити на тутейших, на горожан і не горожан. Тоді тяжко пімститься на нас історія.
Бо тільки українська Нація, як цілість, представляє собою реальну силу. І так нас цінять закордонні держави. Якщо вони зачинають числитись з нами, то не з 600,000-ами закарпатських українців, але з 50.000.000 українською] Нацією.
“Ще не вмерла Україна” – “Боже великий єдиний” – “Не пора, не пора” закінчили національну маніфестацію Іршавщини.
Наприкінці декілька завваг.
Тут українська Держава!
Прикро вражало, що в церкві знайшлося декілька Мадяронів, чи Фенциківців, що кашлянням перешкоджали проповіді священика. Їх треба негайно вислідити і післати на Думин. Нехай там хрунькають скільки схочуть. Дуже, що дуже вразило, це провокативна поведінка чехів-урядовців, що не уважали за відповідне вивісити бодай один український прапор на будинку, що стоїть напроти, звідки виголошувалися промови. І не дивно, що учасники з’їзду негайно на це зареагували, домагаючись вивішення прапорів. Доперва особиста інтервенція Д-ра Шпильки, Рогача, Д-ра Росохи, ледви успокоїла розбурених Січовиків.
Делегація визначила двогодинний речинець до вивішення українських прапорів.
Чехи хочуть, чи не хочуть, чи це їм на руку, чи ні, мусять погодитися, що тут є українська автономна держава і українська влада. А з цего нехай витягнуть собі відповідні консеквенції. Бо інакше стрінуть з нашою реакцією. З Гол[овної] Команди взяли участь у з’їзді: Гол[овний] Комендант, гол[овний] писар, реф[ерент] пропаганди і преси, реф[ерент] інструкторсько-оборонного вишколу. Кромі цего Вп. Пані М. Химинцева.
Учасник з’їзду Наступ (Хуст). – 1939. – 1 січня.
Джерело: Карпатська Україна: Документи і матеріали. Хроніка подій.Персоналі’). К 26 У двох томах. – Том І. Карпатська Україна: Документи і матеріали / Упорядкування – Довганич О. Д.ч, Корсун О. М., Пагіря О. М.; передмова – Попович М. А. – Ужгород: ВАТ “Видавництво “Закарпаття”, 2009.
