Августин Штефан: Карпатська Січ

Дня 4 вересня 1938 р. з ініціятиви д-ра Степана Росохи, Івана Рогача, Дмитра Клемпуша, о. Юрія Станинця, Василя Вереша, Юрія Шпільки та інших («Нова Свобода». – Ужгород, 7 вересня 1938) була заснована в Ужгороді політична організація молоді «Українська Національна Оборона», метою якої було об’єднати українську молодь до оборони природних прав і до спільного наступу на ворожі позиції. До проводу УНО вибрано: голова – Василь Івановчик, заступник голови – Іван Рогач, секретар – д-р Степан Росоха і 7 членів.

В першій половині листопада, коли так званий Віденський Арбітраж віддав Ужгород, Мукачів та Берегів і кілька українських сіл Мадярщині і карпато-українська влада перенесла свій осідок до Хусту, польські та мадярські терористи відновили та збільшили свої напади вздовж закарпатських границь, щоб спричинити непорядки і дати мадярам притоку до збройної інтервенції. Тому, що чеська охорона не була задовільна, Українська Національна Оборона негайно переорганізувалася в парамілітарну організацію під назвою «Організація Національної Оборони Карпатська Січ», однак загально вживаною її назвою була «Карпатська Січ».

На чолі Карпатської Січі стояла Головна Команда в складі: Дмитро Клемпуш – головний командант, Іван Роман – заступник команданта, Іван Рогач – військовий писар та д-р Степан Росоха – зв’язковий старшина з урядом Карпатської України і референт преси, інформації та ідеологічного вишколу. Військовий штаб К. Січі спочатку очолювали полк. Микола Аркас та полк. Гнат Стефанів. Після смерти М. Аркаса, головою штабу став полк. Микола Гузар-Колодзінський.

Зареєстрованих січовиків було коло 15000, між ними коло 300 галицької, наддніпрянської і буковинської молоді. Мадярська пропаганда залюбки ширила через радіо і пресу очевидну неправду, що «русини бажають повороту до Мадярщини, та що січовики – це галицькі авантюристи». Старшинами і місцевими командантами були дуже часто вчителі, колишні військовики чехословацької армії, інколи Галицької або Дієвої УНР армій.

Найважчою проблемою К. С. була зброя, бо чехи не хотіли давати зброю січовикам. Кілька рушниць, револьверів і ручних гранат забрали січовики від польських або мадярських терористів, кілька купили від чехів. Військовий вишкіл обмежувався до муштри без зброї. Січовики провадили порядкову службу в часі свят, маніфестацій і виборів без зброї. Смішними є обвинувачення мадярів і їх приятелів, наче би січовики тероризували населення, коли тільки гарнізони в Торуні і в Хусті мали по 10 чи 11 крісів, і так в Торуні, як у Хусті, була чеська жандармерія, чеське військо або граничні сторожі. Інші січові гарнізони і відділи не мали зброї аж до 13 березня, коли почали роззброювати чеське військо і жандармерію.

Примітка до фото:

У першому ряду (зліва): пполк. С. Миколин, М. Логуш, д-р Л. Бризгун, Є. Росоха, М. Олексик, А. Ткаченко, проф. А. Штефан, Ю. Ковач, панна Миколин, проф. Л. Бризгун-Шанта, панна і пані Калинич та С. Тимко; другий ряд (зліва): П. Баєр, І. Микитин, д-р В. Вереш, М. Шіпош, панна Миколин, М. Миколин, пані Васюта, Ю. Ігнатко, пані Ігнатко, д-р С. Росоха, І. Половко, пані Роман, інж. М. Калинич, В. Вайдич, В. Ковальчук, І. Коцан, М. Петрук, О. Желтвай, І. Андрусяк і М. Цар; третій ряд (зліва): М. Михалішка, В. Брух, Е. Височанський, П. Ігнатко, І. Олексин, М. Васюта, інж. Ю. Шанта, П. Мучичка, В. Олаг, Т. Сидор, І. Кертиця, М. Сильвашій, інж. В. Бора, мгр. М. Яшко, О. Рябець, В. Попович, І. Айх, інж. О. Палаташ, В. Чарнота, (–), інж. В. Ткаченко, Ю. Роман і В. Тимко.

15 березня влада Карпатської України проголосила Карпатську Січ збройною силою держави і начальним командантом її став президент о. Августин Волошин. Міністер військових справ Степан Клочурак іменував на головного команданта полк. Сергія Єфремова і штаб з 11 членів, але тільки наступні виконували службу: полк. Михайло Гузар-Колодзінський, полк. Василь Філонович, пор. Іван Бабіля, ппор. Андрій Івашкевич, ппор. Пухлик Михайло, пор. Петро Чорний і пор. Борис Щука (Роман Шухевич, пізніше генерал Тарас Чупринка). Капелянами К. С. були о. Христофор Миськів і о. Севастіян Сабол.

Січовики брали участь в таких боях: 13 березня, генерал Прхала в порозумінні з німцями і мадярами дав наказ регулярному чеському війську роззброїти січовий гарнізон в Хусті та зліквідувати його. Чеське військо вночі напало на касарні, на будинок команди Січі і на Січову Гостинницю. Слабоозброєні січовики боронилися аж до 10 год. ранку, коли за наказом прем’єра Волошина склали зброю до його помешкання. В боях полягло 108 українців і 7 чехів. По обіді 14-го, коли стало відомим проголошення незалежности Словаччини, чеське військо почало готуватися до відступу з Хусту.

Найтяжчі бої з мадярами відбулися між Севлюшом і Хустом, де в боях взяло участь коло 400 січовиків, переважно селянські хлопці і студенти з Великої Копані, Веряці, Вишнього Шадру, Вел. Комʼят, Вел. Чинґави, Королева н. Тисою, з Оноку, Севлюша, Сірми, Фанчикова, Хусту та з Білок. В Севлюші були під командою пор. Івана Чучки; в Копані прилучився до них з своїм відділом Микола Вайда і І. К. При останніх боях в Хусті командантом був аспірант Іван Гуцул. Мадяри наступали з Вілоку на Севлюш 14-го вночі. Чеське військо боронило місто, поки не вивезли своє майно, десь до 10 години перед полуднем. Тоді прийшли севлюські січовики під командою пор. Чучки і боронили Севлюш до 2-ої год. по обіді, потім відступили до Королева. Один січовик поляг, мадяри мали великі втрати. До 16-го рано, до 5 години були лише менші перестрілки, але тоді гонведи розпочали наступ. Королево впало о год 10-ій. Біля копанської залізничної станції та біля мосту через Тису тричі відбито наступ мадярського війська. Щойно після ворожого вогню важкої зброї та кулеметів з літаків відступили січовики до Хусту, коло 2-ої год. по обіді.

Тут аспірант Гуцул боронив з 30 січовиками міст перед Хустом, поки головна сила січовиків відступила на схід, але по 2-ій год. і він мусів відступати. Мадяри ввійшли до Хусту по 4-ій год.

В тім самім часі мадяри нападали: під Горбком, де боронився Микола Чумалівський, під Чомонином і в Ґоронді, де боронився Дорощак, на Іршавськім фронті, де боронився пор. Осип Свобода, вздовж мадярсько-української границі разом з армією 30000 вояків (Ройтер подав 30000) з танками і літаками.

Проти них було лише яких 800 січовиків з 60 кулеметами.

В Торуні біля 250 польських диверсантів дня 15-го рано перейшли границю, але тамошній гарнізон попереднього дня роззброїв жандармську станицю і відступаюче чеське військо і тому мав досить зброї й амуніції. Отож українці легко викинули поляків поза межі Карпатської України та в наступі загнали ворога 4 км. в глибину Галичини. Тоді теж віст. Г. із своїми вояками понищив мости від польської границі.

Мадярське радіо говорило, що гонведи мали лише 74 вбитих і 140 ранених, очевидно їх страти були набагато вищі. Січовики в боях не втратити багато більше, але по боях мадяри розстрілювали полонених і багато таких, які не брали участи в боях і навіть не мали зброї… Ті втрати в Карпатській Україні доходили до 4000.

В наступному є подані загальні відомості про Карпатську Січ:

1. Юрій Боржава: Від Угорської Руси до Карпатської України. – Філядельфія, 1936, С. 44-45; Енциклопедія Українознавства. – Мюнхен-Нью-Йорк, 1949. – С. 1186;
2. Карпатська Україна в Боротьбі // збірник. – Відень, 1939;
3. д-р Степан Сулятицький. Карпатська Січ та її боротьба // Календар Провидіння. – 1956. – С. 129-132;
4. д-р Петро Стерчо. Карпато-Українська Держава. – Торонто: Вільне Слово. – Тижневик. – ч. 7. 1962 до ч. 22. 1963;
5. Августин Штефан. Хуст 1919-39 // Альманах «Гомону України». – Торонто, 1959. – С. 86-87;
6. Володимир Бірчак. Карпатська Україна. – Прага, 1939. – С. 35-47 (не завжди обʼєктивно);
7. Пробоєм. – Прага, 1939. – Ч. 3, 4, 8;
8. у 1938-39 рр. про Карп. Січ писали всі українські часописи вільного світу, зокрема, «Нова Свобода» в Ужгороді, в пізніших роках «Назустріч» в Празі в 1940-42, в «Свободі», Нью-Йорк, р. 1954: д-р Петро Стерчо – «В 15-ту річницю виборів у Карпатській Україні», 12 лютого і «Ще про “Кривавий Березень” Карп. України», 7 травня; Сергій Єфремов. Кривавий Березень Карп. України. – 4 березня.

Деякі чужомовні праці і статті про Карпатську Січ:

1. Anne O’Hara McCormick: Carpatho-Ukraine // New York Times. – March 16, 1939;
2. Mjr Emil Novotny. Zаnik Karpatskej Ukrajiny // Slovenske Vojsko. – Bratislava, 1940. – No. 6, 8, 9;
3. Robert Parker. Headquarter Budapest. – New York, 1944. – Р. 37-41 (some wrong statements);
4. Dr. H. Ripk. v Munich Before and After. – London, 1939 (hostile); Augustin Stefan. From Carp.-Ruthenia to Carp. Ukraine. – New York, 1954. – Р. 41-46;
5. Dr. Petro Stercho. Carp.-Ukraine in International Affairs 1938-39 (microfilm in N. Y. Library) The Trident, monthly. – New York, 1939. – March-October;
6. Winch Michael. Republic for a day. – London, 1939 (many wrong statements).