МАРКО БАРАБОЛЯ: ПРОДУКЦІЯ ЯЗИКÔВ
Граматична фантазія в І дії
(Вістка з газети: Міністр шкільництва скликав комісію, що мала рішити язиковий спір на Підк. Руси. Але з огляду на несприятливу погоду (атмосферу) засідання цієї комісії відложено на 10 літ зі значно збільшеним числом учасників).
Діється в Празі 1941 р.
Предсідатель:
Мілі панове а дамі!
Рачте, просім, урчіт самі –
Які язік мусі міт
Подкарпаторускі лід.
Один автономіст:
Наши славны педагоги
И карпатски филологи
Бізонь ипен дєсать лет
Кликають на целий свет:
Чеги – нос свой не втручайте,
Автономію нам дайте!
Собственный у нас есть нос,
Дабы разрешіть вапросъ.
Один фахівець:
В нас біда, що до язика
Кождий пхає свого носа.
Каже: штука невелика
Братись до цього вопроса.
Другий фахівець:
Я, панове, ось недавно
Винайшов такий патент,
Що цю справу препогану
Вирішить в один момент.
Хай коміс’я наша з Богом
Ходить з хати та до хати
І давай перед порогом
Хлопа кождого питати:
«Хлопе! Покажи язик!
Чи до нього ти привик?
Чи тобі він відповідний,
Або, може, невигідний?»
Справу, взявши так критично,
Вирішим систематично:
Що який язик хлоп має
І якого він бажає.
Один спеціаліст:
Я знов раджу по всіх селах
Підкарпаття походити
І слова, що суть усюди,
У граматику всадити!
А слова, що вже не всюди
Однаково виглядають –
(Віл, вул, вол – кінь, кунь, кобила)
Місця в практиці не мають!
І тому такі всі річи
Треба в русинів забрати,
То тоді ці грішні назви
Перестануть уживати.
Один общемислящій:
Нашъ языкъ карпаторусскійъ –
Плохойъ файтыъ кавардакъ,
Боъ уъ немъ неъ существуетъ
Аниъ словоъ «даъ» ниъ «какъ».
Два посли:
Весь народ ідет за нами,
I зато мы с’ме пОслами.
Дайте книг такі в деревню,
Чтоб народ наш не узнал:
Кожу днесь тко дрет із него,
А тко раньше сію драл.
Один філолог:
Наш нарôд уже добився
Той культурô на вершок,
Вôдколи у нас з’явився
У граматицô дашок.
Тым самым цѣла проблема
Вырôшена наохтема:
Буде й кôнь, и вôл, й нарôд
Пôд дашком отым сидѣти –
И нѣхто най не пытае –
Хто мы є, й чиѣ мы дѣти.
Один автохтон:
Русин наш – кедь так юж треба –
Ни вкраинець, ни москаль,
Он упал себѣ из неба;
Правда се есть исторична,
Нам соборности не треба!
Наша шкѣра еластична.
Один настоящий:
Ви не делайте здесь шуток!
Бєрєгітесь, гаспада!
Вот пробудітса Росія –
Вам канєц прійдьот тагда.
Один консерватист:
Виджу я ужек из сього,
Ож не рішиме ничого.
Каждый ще лем зачинает,
А часу уж не хватает.
Один поступовець:
Rusin nas dozdetsja blaha
Lis tohda mez susidami,
Jak on načnet hovoriti
Іz latinskimi bukvami.
Один учитель:
Дайте нам язык у школы,
Всякий – хоч и хінський,
Хоч мадярській, хоч кацапській,
Лем не украинський.
Бо кедз пан изъ кавийгазу
Пойдзе в керт шийталувати,
Нем легет никаким каком
По-простацьки глаголати.
Один референт:
Лихо нам із сим вопросом,
Так як курці із яйцем.
Я вже бачу, що ніколи.
До кінця ми не дійдем.
А тому, што в нас премного
Славнозвісних філологів,
Маємо над чим рішати
Повних десять тисяч років.
Предсідатель:
Негадайте се так грозне,
Гледьте, панове, є позднє:
Мусіме їт на об’єд, –
Кром’є того, як йсем спатржіл,
Вєці нелзе віговет –
Прото мусім то єднані
Одложіт на десет лет.
Всі (співають):
Ми вперьод нагнали діло
Тельо вельо, кельо нужно.
Заонанджившися смѣло
Воскликнімо разом, дружно:
Ильйен! Наздар! Да живйот
Возлюбленний наш народ!
ПЕСИМÔСТ.
Книга: Марко Бараболя (Рознійчук Іван Федорович). З правдивою пошаною: Твори. Слово про письменника. До 110-річчя від дня народження / Упорядкування Наталії Ребрик; передмова, упорядкування, примітки Івана Ребрика. – Бібліотека науково-мистецького часопису «Екзиль». – Ужгород: Ґражда, 2020. – 292 с.: іл. – Літературно-краєзнавча серія «Люби своє». Памʼяті Олекси Мишанича.
Українське Слово
Українське Слово
