Михайло Ердевдій: Виховання оборонности (фрагмент)

В останніх місяцях все більше й більше розпоряджень видають наші надставні шкільні уряди, в яких требують серйозно занятися вихованням оборонности.

Не маю на меті наводити всі ті розпорядки, було б це досить скучне, але мушу з’ясувати, чому воно так стається, для чого воно потрібне? Бо ж многі колеґи, головно колеґині, кажуть, що це не їх справа, але справа учителів-вояків запасних, зглядно старшин. В низших рядках почуємо, що це не є так.

Підкарпатська Русь є нам всім дорога, є всім нам батьківщиною. Наша республіка є нам всім спільною і дорогою державою, яка нам дала в тяжких початках нашого самостійного життя прихист. Демократична ЧСР забезпечила нам всі наші права свобідного національного, культурного, господарського і політичного розвитку.

Що ми їх в повній мірі не вміли здобути для себе, є це менше-більше наша вина. Стільки прав будемо мати, скілько виборемо собі – учить нас президент Визволитель.

Отже робім так. Існування нашої республіки є нашим спільним інтересом. Не стане ЧСР – не буде ані Підкарпатської Руси. І наша повинність є боронити нашу спільну отчину. Є це і наш чесний обовʼязок, наша моральна повинність, якою ми довжні ЧСР.

Хоч безпосередня небезпека війни не грозить нам, все-таки міжнародня політична ситуація не є ружова.

Не є тайною, що маємо ворогів, які вже від давна протягають пазури, щоби нашу державу роздерти.

А вони тепер зактивізувались. Наступають! Насуваються чорні хмари! Ми чужого не хочемо, але і свого не дамо!

Коли не хочемо дати, тоді з того виходить, що мусимо своє боронити в злих, будучих воєнних часах!

А чи приготовані ми до цеї боротьби?

Ні!

От, тому і пишуть в часописам щодня о вихованні оборонности і видаються розпорядження, щоби ми приготовилися в спокійних часах, коли на це сприятні умови, а не у воєнній бурі, коли може бути пізно!

Всяке спізнення може наш нарід, а не тільки одиниці, заплатити надмірно пролитою своєю кров’ю. Всяке занедбання учительських обовʼязків може пімститися! Мусимо бути приготованими на оборону своєї свободи демократичної!

Нині, в часах жахливого розвитку військової техніки, кожний громадянин має бути хоч пів-вояком. Дивімся на Німеччину, Італію і інші держави, виглядають мов військовий табор!

Часопис “Наша школа” з публікацією Михайла Ердевдія про оборонність

Виховання оборонности є після мого погляду розвиття фізичних і душевних здібностей в спокійних часах до успішної мобілізації цілого населення даної території до боронення її внутрішнього порядку, границь, самостійности і відбиття ворога в часі війни.

Не кожному громадянинови припала честь активно підготовитися до оборони своєї батьківщини, чи то держави, служачи у війську. Не кожний спосібний на це фізично, або про належання до слабшого жіночого полу.

Але при добрій волі, в часі небезпеки, кожний може статися хосенним і може зробити великі услуги свойому народу в певній функції.

От, дівчата, жони, можуть сповняти самарітну і саніт[ар]ну службу.

Мужчини, котрі неспосібні бути активними членами воюючої армії, можуть бути дома корисними в дружинах протигазової і протилітацької оборони, в цівільних пожарних, санітарних і інших дружинах.
Але слабі одиниці і там не видержать, а наоборот і найсильнішї одиниці без належного вишколення, підготовки не будуть розумітися на ділі.

Отже мусимо бути підготовані боронити свій маєток і своє життя.

Виховання оборонности поділив би я на три головні відділи:

Виховання оборонности школоповинної молоді,
Виховання оборонности нешколоповинної молоді до 20 років життя і
Виховання здібностей до військової і народньої оборони у старших громадян, понад 20 р. життя, котрі не були вояками. (…)