Промова на маніфестації гуцулів
у Ясіні 8 листопада 1918 року
Дорогі сестри і брати гуцули, шановні громадяни!
По довгій світовій війні вертаються додому ваші батьки, ваші чоловіки, ваші брати і сини. Не вертаються вони так густо, як густо їх з рідного села відвозили. На превеликий жаль, багато з них відійшли навіки, осиротивши свою родину, своїх стареньких батьків, своїх жінок і дітей. Багато з них ніколи не вернуться в свої улюблені рідні гори, до свого рідного Ясіня. А з тих, які вернулись і ще вернуться, багато мають покалічене тіло. Вони ще довго лікуватимуть свої рани, а може їхні рани вилікує тільки могила.
Нас убивали і калічили на різних фронтах, багато з наших рідних пропали безвісти. Але терпіли не тільки ми, вояки, і вас вдома не щадили. Прийшлось і вам вдома терпіти довгі роки, якщо не від куль, то від побоїв і нелюдських знущань. Багато з вас їли гіркий хліб по мадярських тюрмах, в яких ще й тепер мучаться наші брати, а деяких з наших батьків і братів шибеницями карали.
За що ллялась наша кров, за що наші батьки і брати віддавали своє життя, за що усім нам довелось зазнати стільки кривд і горя не тільки на війні, але ще далеко до війни? Чому ми, русини-українці, були на кожному кроці принижувані, чому нам не дозволяли своїх дітей учити в школах в рідній мові, чому нам не давали змоги розвивати нашу культуру хоч би так, як це могли робити наші брати в Галичині? Нарешті придумали і нашу церкву перемінити в школу мадяризації. Мадярське панство в такий спосіб приготовляло національну смерть нашого народу, його цілковите змадяризування. Так відплачувалось мадярське панство нашому народові за його вірність.
Степан Клочуряк
Прийшов час, коли ми можемо не тільки відплатитися за “братське” співжиття, але й скерувати свою долю і долю всього народу в зовсім інший напрям. Нині, коли кругом нас усі народи сміло підносять прапор свободи, і ми повинні сміло заявити, що не хочемо бути наймитами бувших наших гнобителів, не хочемо дальше бути предметом насміху, погорди і безупинного знущання. На нашій землі ми хочемо стати одинокими господарями, на що маємо повне право. Берім собі приклад від інших поневолених народів, від близьких румунів, від поляків, чехів і, головно, від своїх братів в Галичині, які розпочали боротьбу за своє визволення і об’єднання з Україною.
Ви спитаєте, чому ми вас скликали на нинішні збори? Ми скликали вас тому, щоб за вашою згодою нинішнього дня стерти усе старе, не наше і зачати творити нове життя. Яке нове життя? – ви запитаєте. Ми нині виберемо Народну Раду з ваших людей, яка зачне в Ясіні організувати нові порядки. Вона до урядів призначить ваших людей, які будуть урядувати в нашій мові, по-українському. Досі ми кормили у нас різних зайдів з найдальших закутин Мадярщини, тепер ми їх більше не потребуємо.
Ця наша Рада, ці наші люди, яких ви нині виберете без чужого натиску, відповідатимуть не тільки за те, що будуть творити, але також за нашу майбутність. Члени Ради повинні постаратись, щоб до нашого села ніколи не вернулись старі чужі порядки. Вони в першій мірі відповідатимуть за те, з ким ми зв’яжемо долю нашого народу. Я є певний, що між членами Ради не буде спору, що у всіх нас є тільки одна мета, одна ціль – з’єднатись із своїми кровними братами українцями, з’єднатись з Україною. Але, щоб ніхто не сумнівавсь у цьому, я ставлю це питання під голосування: Хто за з’єднання з Україною, хай піднесе руку!” (Усі учасники зборів підняли руки з викликами “Най живе наша Україна!”; проти з’єднання з Україною не піднялась жодна рука).
Дорогі браття гуцули, шановні громадяни! Ви своїм голосуванням виявили волю з’єднатись з нашими братами українцями в одній державі, Україні, і це ваше рішення наша рада передасть владі України. Прошу і закликаю вас, шануйте і любіть один одного, бо усі ми походимо з одного роду, утримуйте у себе зразковий порядок, щоб своїм порядком усім доказати, що ми є зрілі і достойні своєї свободи, своєї держави України.
Ще одну просьбу маю до вас, брати гуцули, шануймо і поважаймо усіх наших співгромадян інших національностей, які з нами – гуцулами – хочуть в мирі жити і чесно співпрацювати.
Цей наш почин має історичне значення.
Просім Бога помогти нам, щоб наші змагання закінчились успіхом і принесли нашому многострадальному народові щастя, кращу долю, свободу!
Джерело: Мушинка Микола Іванович. Лицар Волі: Життя і політично-громадська діяльність Степана Клочурака. – Видання друге, змінене і доповнене. – Ужгород: Ґражда, 2011. – 448 с.: іл.
