Маю прецікаву збірку летючок, наших і мадярських, а навіть ті, що принесли польські терористи.
В уряді пропаганди летючки належать до моєї компетенції (ми видали їх дотепер біля тридцять родів).
Крім того зібрав я і ворожі (є між ними навіть із ілюстраціями, бо мадяри майстри). Кожну летючку наліпив я на окремий папір, з відповідними поясненнями. Цікаві особливо польські, бо є між ними й такі, що в кишені терориста продіравлені нашими кулями, або відламками ручних гранат. Роблю збірку, щоб відтак подарувати нашому музеєві як документи нашої боротьби за незалежність.
Як мадяри побачили, що маса їх неграмотних летючок залишається без жодних наслідків (ба, деякі викликають сміх), взялися ще до одного роду пропаганди: біля Реміт, в ліску й інде, ночами розкидають пакети (або їх терористи й агітатори переносять через границю). Є це 3 – 4 кг пакунки в грубому папері, з надрукованими мадярськими національними барвами та грубим написом. “Братіям русинам братія мадяри”. Таку одну посилку принесли нам селяни з Шарда. Розчиняємо: є там трохи муки, біля півкіла фасолі, четверть кілограма сала, двадцять декаграмів сочевиці, трохи цукру, а навіть 10 декаграмів солі, гейби в нас солі не було…
Мадяри двадцять років їдять несолену кашу і нам посилають солі! Ми її стільки маємо, що можемо засипати цілу Мадярщину. І муки маємо, і сочевиці, і цукру, все маємо!
Селяни відносять пакети на жандармську станцію, не приймають. На одному з таких “подарунків” вичитуємо текст, написаний селянською мозолистою рукою:
За мадярську солонину
Не продамо Україну…
За їх цукор, за фасолю
Ми не підем у неволю…
Браво! Правильно! Хай буде благословенна та рука, що це написала і той селянський мозок, що це видумав.
Джерело: Ґренджа-Донський В. Твори. Т. 8: Щастя і горе Карпатської України. Щоденник
