Зі споминів Гриця Божка “З боїв на Карпатській Україні”

“Ми йдемо в бій. За нами модерно – озброєна відступаюча ворожа, чеська армія. Минають прекрасні танки, збудовані карпатськими грішми.

Ми йдемо в бій. Перед нами – стара організована, випробувана у війнах, армія Гунів. Ми йдемо вперед. Перед нами широке, рівне “Красне Поле”, що тягнеться за Хустом в пару кілометрах понад Тисою в напрямі до Королево-Севлюш.

Вогнем палить думку відповідальність за сотню, що складається з хоробрих гуцулів, без зброї лише з крісами та чотирма машиновими крісами, що їх стрільці вночі самотужки зкомбінували, позбиравши частини…Залунали окремі постріли.

В повітрі пахне порохом. Розсипаємося по “Красному Полю”, йдемо в протинаступ. Тримаємося берега Тиси, щоб не дати мадярам зайти в тил.

Воля або смерть, яка дорога й тепла рідна земля!..Лише тепер, коли на ній лежали і може навіки зріднюючися з нею, ніби чуєш її колискову пісню. Моя Ти єдина, навіки моя, Мати Земле! – шепчуть уста.

Війна, яка ж вона химерна! Стріляють в тебе і ти відповідаєш, забуваючи про всі небезпеки. Падають, встають і знову падають, але не спиняючись ідуть прямо в обійми смерти: весело зі сміхом… Виконують обов’язок перед Батьківщиною.

Бої ведуться завзято з обох сторін: одні обороняють свій край і міжнародне право, а другі користуються з безборонности краю, поневолюють його.

На Карпатську Україну мадярська держава вислала 60-тисячний корпус.

Так мадяри поповнили безправ’я над Карпатською Україною і українським народом, знехтувавши всі закони, не лише міжнародні, а мадярські та божеські, мордуючи тих, що хоробро охороняли свій Край, свою Батьківщину…”.