До дня народження Корнила Заклинського
…Перед самим Великоднем 1920 р. у Берегові відкрилася руська гімназія. Професор ‒ монах Крайчик – був у Нижньому Шарду, агітуючи батьків віддати своїх дітей на науку рідною мовою. І батько зразу ж записав Юрка до гімназії.
“‒ І писати, і читати, і все будуть там учити по-руськи? ‒ питав я здивований. ‒ Так, як я з вами говорю? ‒ допитувався батька… До такої школи відчув я симпатію…” По Великодню нове життя, нові люди ‒ новий світ ‒ зустрів Юрія Станинця в руській гімназії Берегова. “Там я ріс не тільки фізично, але й духовно. Там я дізнався, хто були мої діди-прадіди, звідки вони з’явилися на прекрасному Закарпатті, “чиї ми діти”.
Я тоді відчув себе сином великого українського народу, і я знав, що ціле життя буду йому служити, ким би я не став, куди б мене доля не кинула, які б обставини не склалися. Згодом мені прийшлося багато боротися, багато терпіти, багато енергії витратити на те, щоб це моє переконання обороняти, хоч наставляв себе нераз на такі небезпеки, що грозили моїй екзистенції. Та я витримав. Витримав то селянською консервативністю, яку гнути не можна, тільки ламати…”
На цей час припадають і перші друковані твори в молодіжному часописі “Наш рідний край” (народні пісні, казки, приповідки, описи звичаїв і т. п.), а стаття “Як відбуваються коляди в Нижньому Шарді” на конкурсі часопису отримала другу грошову премію.
У збірнику “Народні оповідання про давнину” (Пряшів, 1926), упорядкованому, прокоментованому і виданому Корнієм Заклинським ‒ викладачем української мови і вихователем Юрія Станинця, ‒ вміщено фольклорний запис “Про Ракоція”.
У спогадах Юрія Станинця і професор Корній Заклинський, і професор Василь Пачовський ‒ це дбайливі і вимогливі наставники. Так, звинувативши Юрка Станинця “в плагіаті”, Корній Заклинський довго дорікав йому (хоч учень справді сам написав твір про найкращий день своїх вакацій), а потім “довго дивився застиглим поглядом на нього, сверлячи очима і помахуючи головою… А наступного разу похвалив:
“Найкраще описав вид Берегова з гори Юрій Станинець. Він описав захід сонця. І це йому досить оригінальним способом вдалося…”
Носак-Незабудов Богуслав. Лаборець: Руська повість / Переклад зі словацької Корнила Заклинського; підготовка тексту та вступне слово Наталки Ребрик; художнє оформлення Володимира Ребрика. – Ужгород: Ґражда, 1994. – 32 с.: іл.
Зустрівшись і познайомившись в Ужгороді з видатним закарпатським істориком Михайлом Лучкаєм, а згодом, мандруючи Закарпаттям, пересвідчившись, що закарпатські українці, хоч і є майже незнайомим народом, але таким, який ще дасть про себе знати світу силою свого духу і новим, вищим життям, Богуслав Носак-Незабудов утвердився в задумі написати повість про мужнього князя трагічної долі. І написав «Лаборця». Написав про те, як, ідучи із Поздишовців до Ужгорода, пережив страшну бурю в селянській хаті у селі Ребрин, де й почув розповідь про князя Лаборця, про Ластомирський міст, про велику любов і підлу зраду, про лютих завойовників і яру смерть…
