23 грудня [1946]. Третій день Першого з’їзду організації поетів і письменників, Мистецький Український Рух, в таборах українського ісходу; подія значення історичного, в історії літератур світу ‒ нечувана, приклад для збереження народної автентичності, в найгрізніших умовах, ‒ унікальний. На списку цього об’єднання значиться щось понад 70 імен помітного значення для розвитку літературного процесу українського слова, між якими багато таких, що займуть почесне місце в історії свобідної літератури цим словом писаної.*
* До цього списка належали, хоча не всі з них були членами МУР-y: Антонович Марко, Багряний Іван, Бабій Олесь, Барка Василь, Веретенченко Олекса, Гарасевич Андрій, Гриневичова Катря, Грицай Остап, Гординський Святослав, Гуменна Докія, Державин Володимир, Домонтович Віктор (Петров), Лесич Вадим, Дудко Федір, Гак Анатоль, Білецький Леонид, Кибалюк Неофіт, Клен Юрій, Коваленко Людмила (Івченко), Косач Юрій, Костецький Ігор, Коломиєць Авенір, Кравців Богдан, Купчинський Роман, Самчук Улас, Сацюк Олексій, Славутич Яр, Смотрич Олесь, Журба Галина, Лавриненко Юрій (Дивнич), Лащенко Галина, Лащенко Олег, Левицький Василь (Софронів), Лиман Леонид, Лівицька-Холодна Наталія, Луців Лука, Лятуринська Оксана, Єндик Ростислав, Майстренко Іван, Манило Іван, Маланюк Євген, Мелешко Фотій, Мосендз Леонид, Мухин Михайло, Олександрів Борис, Орест Михайло (Зеров), Осьмачка Тодось, Онуфрієнко Василь, Парфанович Софія, Подоляк Борис (Костюк Григорій), Павлів Остап, Полтава Леонид, Перський Володимир (Міяковський), Петрина Павло, Риндик Степан, Русальський Володимир, Стефанович Олекса, Степаненко Микола, Стефаник Юрій, Ситник Михайло, Феденко Панас, Чапленко Василь, Черінь Ганна, Шаян Володимир, Шерех Юрій (Шевельов), Щербина Никифор, Шлимкевич Микола…
* * *
30 вересня [1946]. Вечір. Отже і вересень кінчається. Це був для мене бурхливий місяць і не багато мав часу для літератури. Але все таки «Юність Василя Шеремети» пішла в друк. Видає її видавництво «Прометей» Романа Паладійчука, за редакцією Григорія Костюка (Б. Подоляк), друкується в друкарні С. Слюсарчука в Мюнхені. Передав це до друку ще в березні і щойно тепер почали друкуватися. З цим тепер не так просто і не так легко …За цей час не зробив багато і ось знов справи. Готуємось до конференції в Байройті ‒ безліч колопотів, купи непорозумінь. Дістав ось листи, а між ними від Маланюка, Смаль-Стоцького і Кибалюка.
Взагалі з листами: їх більше і більше. З різних боків і з різними, переважно, вимаганнями. Наприклад, дуже ревними кореспондентами є такі антиподи, як Світозар Драгоманів, син славного Михайла і Михайло Мухин, найбільший їх прокурор і інквізитор. Перший доносить всі свої жалі з приводу кожної появи в пресі нападів на «драгоманівщину», тож то другий вишукує в пресі найменші ознаки «драгоманівщини» і вимагає боротьби з нею. Завзятим листописцем є мій кум Роман Бжеський з його вічними трактатами про справжній націоналізм…
Михайло Мухин
* * *
Сьогодні рано, ще лист з Равенсбурґу від Михайла Мухина. Я просив його подавати мені літературну хроніку з мов французької і англійської… Він годиться це робити, а разом додає ряд своїх коментарів на біжучі справи, за його дивними звичками. Драгоманів у нього виходить Мрякоманів, Грушевський ‒ Рушевський, Винниченко ‒ Гвинниченко. Це ніби відголоски часів львівського «Вісника», але тепер він мало чим у світі вдоволений взагалі, а «особливо ж я лютий на Доктора». Серіч Донцова. Що сіє має значити?
* * *
2 червня [1947]. От і улюблений мій місяць червень. І спека. Дуже потрібно дощу. Поволі хворію. Учора довші розмови, переважно легкі суперечки з Державиним. Минули, чи краще минають, Зелені свята. Були у нас люди і ми були в людей. Сьогодні, ніби мені покращало, рано ходив до лісу, а опісля лежав. Лист від Мухина.
* * *
28 червня [1947]. Рух, спека, пакуємось. На мені весь день мокра від поту сорочка. Зрання відвіз до знайомих німців дещо з речей. Листи від Мухина, Шереха і з Ню Йорку від «Свободи». Мухин пише мало не щодня, а сьогодні турбується деякою літ. хронікою, яку я не зміг використати в «Літ. Зошиті» і подає мені адресу російського письменника Бориса Зайцева, який є головою Союза Русских Писателей на еміграції і якому я хочу написати також листа з пропозицією взаємних контактів.
Тим часом, наприклад, також із-за нього і в тому ж таки Реґенсбурзі, я майже «назавжди» розійшовся з моїм «єдиним і незамінимим» другом «незломним імператором строф» Є. Маланюком. Наше інтенсивне з ним листування в Корнталі, набирало все гостріших і гостріших тонів, аж поки я перестав реагувати на нього взагалі.
Але останній його, з того часу лист зазвучав ідилійніше.
«2.VIII.47. Любий Друже! Не гнівайтесь за різкість мого останнього листа, але наші газетні неуки й хами мене часом виводять з рівноваги. Присилаю Вам записку Мухинзона, яку УТІ не знав куди скерувати. В міжчасі, написав мені М. Єреміїв з Женеви, що Ви йому не відповідаєте. Співчуваю Вам, коли одержали його лист, бо, маю враження, що є він (М.Є.) в стані злісної передстаречої графоманії.
Що поробляєте? З виданням «Мадонни» нічого не виходить. Маю враження, що ті самі сили, які нищили мене (й Д.Д.) раньше, дали наказ «по лінії» мене «не пускати», це мене навіть тішить, бо 1) значить я ще творчо живий і 2) значить надокучила у нас певна «стабілізація» літератури.
Що робите? Куди їдете? Вітайте ШПані й Подоляка. З пошаною, Є. Маланюк. Що у Вас з овочами? Це дуже важне…».
