У другій половині січня 1939 року зголосились до мене на авдієнцію молодий Гайович і двоє молодих осіб, прізвищ яких не пам’ятаю. Гайович, мій карпатський земляк, зразу заявив, що вони приходять від Українського Національного Об’єднання – УНО в Празі у важній справі, яка відноситься до бюра Представництва і сказав:
– Ми ствердили, що ваші урядовці з Представництва поширюють поза бюром урядові вісті, чим шкодять нашій державній справі. Ми прийшли від УНО з домаганням до Вас, щоб Ви їх звільнили з роботи, бо того вимагає наш загальний і державний інтерес.
Гайович вийняв з кишені записник і перо, приготувався до писання та звернувся до мене словами:
– Прошу говорити.
– Мені приємно, що УНО, в тім числі і ви, так пильно слідкуєте та обороняєте наші державні інтереси. Але ви звернулися до мене не в дуже відповідній формі, яку я приймаю добродушно, бо ви молоді люди, без досвіду, бо в протилежнім випадку був би я змушений реагувати інакше. Я вдячний УНО і вам за труд і турботу у зв’язку з урядовцями Представництва. Перед тим, однак, поки дати відповідь на вашу вимогу, дозвольте поставити вам коротке запитання, а саме: хто говорив, що говорив і де говорив?
Гайович почав відповідати загальними твердженнями, які я зразу відхиляв і просив конкретно говорити, відповідати на кожне запитання. Показалось, що він не міг дати точної відповіді.
– Ну, добре, – продовжував я. – Скажімо, що ви маєте правду, і я тих людей звільню, то хто буде працювати?
– Ми! – заявив Гайович з почуттям гордості.
– Щоб так сталось, мені конче потрібно знати вашу кваліфікацію. Пишете на машинці?
– Трохи.
– Знаєте французьку, німецьку і англійську мови?
– Ні.
– Вмієте робити переклади законів з чеської мови на українську?
– Ні.
– Бачите, яка може бути користь з вашої служби у Представництві. Все, що я згадав, урядовці, яких усунення вимагаєте, вміють робити і роблять. Не можете дати потрібної відповіді на поставлені вам запитання, як також не маєте відповідних людей до праці. Я не знаю тих панів, які вас сюди прислали, але, будь ласка, перекажіть їм, щоб безпідставними закидами не створювали недовір’я до урядовців Представництва. Уряд і я маємо до них повне довір’я. Якщо б ви предложили переконуючий доказовий матеріал, хто конкретно шкодить нашій державній справі, я би був вам щиро вдячний. На жаль, у цьому випадку можу висловити тим, що вас сюди прислали, тільки співчуття. Ви також маєте причину й повне право висловити їм своє незадоволення. Вислали вас до Представництва в такій делікатній справі цілком не підготованими і без яких-небудь доказів Питання особистої честі і довір’я у державній роботі є важливим чинником і їх не вільно перекреслювати тупоумним звинуваченням якогось партійного фанатика. Це є дуже небезпечна гра. Такий стиль праці не є державотворчий. Сподіваюсь, що ви теж побачили, якою місією вас повірили ваші начальники.
Джерело:
