Із розмови з полк. Гузарем я довідався, що ні з Перечином, ні з Великим Березним, а також із Свалявою ще не наладнаний зв’язок.
У Рахові спокійно, а з Ясіням також ще не маємо зв’язку. Там має бути гол. Командант Січі Климпуш.
Ця відсутність зв’язку – наше нещастя. Дивимось на мапу й бачимо, як порозкидані січові відділи, а брак не тільки спеціальних військових засобів зв’язку, а навіть неможливість користуватись телефонною мережею, не дає змоги головній команді в Хусті зв’язатися з відділами на бойових відтинках та відповідно керувати їх операціями. Але навіть той невеличкий зв’язок телефонами й телеграфом кожної хвилини можуть перервати банди мадярських партизанів. У такій ситуації за нормальних обставин кожна начальна команда дає собі раду відділами мотоциклів або кінноти…
А ми мали тільки три мотоцикли. А кіннотників зовсім не мали, бо Карпатська Січ не мала зорганізованих кінних відділів. А ворог має все. Ми проти нього можемо поставити тільки нашу правду, нашу любов до Батьківщини й невеличкі відділи погано озброєних, на швидку руку організованих лицарів-смертників та одчайдухів…
Не зважаючи на героїчну самопосвяту цілих наших відділів або поодиноких бійців, кермування цілістю операцій неможливе, бо більшість командантів відділів, очевидно не розуміючи ваги зв’язку, нехтують ним навіть тоді, коли б могли його мати з нами та утримувати бодай тими засобами, які вони на місцях мають. Ми фактично добре не знали, що діється на бойових відтинках, невідомі нам ані сили ворога, – відомо тільки одне, що ініціатива цілий час у ворожих руках. Ми могли провадити тільки оборонні бої й тільки то там, то в іншому місці провадити операцію протинаступу, але й то дуже обережно, та для того, щоб потім уміло знов відступати чи прикрити відступ сусіднього нашого відділу.
Полковник Сергій Єфремов
Начальна команда частинам не могла допомагати, бо не мала резервів. Ми мали б їх досить, але не мали зброї, навіть для тих кількох тисяч добровольців, що їх ми мали. А ворог переважає нас набагато не тільки технічно, а й людською силою. Єдина втіха, що наші січовики горять любов’ю до Батьківщини, а ворожі лави складаються зі звичайних мобілізованих вояків, які, можливо, не мають великої охоти вмирати за «королівство св. Степана», а проте сила й камінь довбає. Керуючи операціями, ми могли мати тільки одну мету: показати цілому світові, що українці вміють завзято боронити свою свободу й державність, а з рештою відступати з найменшими втратами в гори, на Гуцульщину, а там триматися, доки світ не схаменеться та не запротестує проти зґвалтування волі Карпатської України та зрушення як Мюнхенської умови, так і Віденського арбітражу.
Сергій Єфремов: нас чекає нерівна своєю силою і зброєю боротьба
Полк. Гузар був тієї ж думки. Він тільки чекав, чи не накаже Гітлер мадярам припинити наступ, але з кожною хвилиною ця надія зменшувалася… Я такої надії не мав, бо коли б Гітлер не дав своєї згоди мадярам забрати Карпатську Україну, вони не відважилися б це зробити.
Мене покликали на засідання Сойму. Виходячи, я сказав полк. Гузарові, що довго не затримаюся там. А тим часом попросив його спробувати зв’язатися з Перечином, з міністром Клочураком, і дізнатися, як стоїть справа з чеським військом, чому воно відходить, і чи не можна було б затримати чехів, поки ми перепровадимо мобілізацію й зможемо озброїти новостворені відділи. А також зажадати зброю! Ідучи вулицями міста, яке потопало в жовто-блакитних прапорах, до будинку гімназії на вул. Короля Олександра, де відбувалося засідання Сойму, я бачив січові дозори, які в зразковому порядку патрулювали вулиці.
У Соймі панував святочний настрій, та й було чого. Карпатські українці мали свого законного заступника – Сойм, який півгодини тому проголосив свою Батьківщину незалежною, самостійною державою. По шестистах роках неволі, по довгому терпінню, наругах, невдачах та обдурюванню, вони мали право й повинність проголосити свою державну незалежність у теперішній міжнародній ситуації, яка сама їм це право та можливість давала.
Цієї можливості карпатські українці чекали довше, як шістсот років.
Джерело: Єфремов Сергій Федорович. Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні / Ред. та вступ. стаття проф. Миколи Мушинки. – Ужгород: Ґражда, 2009. – 100 с.
