Закарпаття наприкінці тридцятих на початку сорокових відзначилося активним проявом молодих і завзятих літературних талантів. Склалося і кілька так званих “літературних шкіл”, як тоді їх іменували, в основному при гімназіях. Виходила в світ поважна кількість збірників колективних та індивідуальних-авторських. Це явище знаменувало собою відповідний супротив та опір окупаційному режиму…
Назавжди залишилися пам’ятними дні, коли в гімназії Хуста в 1941 році з’явився альманах літгуртківців “Будет день” з вступним словом викладача Петра Лінтура, цілим соковитим громом талановитих, допитливих, набулих перший істочнии досвід орудування словом у поезії і прозі літераторів. Це була справжня культурна подія зі значенням не для одного навчального закладу, не для одного Хуста – а наберуся сміливості так сказати – всього Закарпаття….
До питання, яке нині може видатися для багатьох незрозумілим, навіть дивним. А саме: як могло статися, що всі літературні збірники “Будет день”, як і переважній більшості інших збірників на межі з тридцятих у сорокові, друкувалися, відповідно й писали на мові російській. Природніше, здавалося, було б творити на мові навчання в школах часу угорської окупації Закарпаття – на мові угорській…
Та мовна проблема у нашому краї – тема надто широка…
Мова для творення в прозі та поезії минулого Закарпаття (маю на увазі час до визволення в 1944 році та возз’єднання з Україною в 1945) є давнім зболеним для культури, тим більше літератури абнормальним явищем. Закарпатців іноземні панівники, тим більше угорські, воліли мати, бачити, уявляти бодай ким, тільки не українцями. Відсутність історичної суверенної української державності до цього спричинялася своїм порядком. Угорські панівники скоріше ладні були терпіти промосковську, проросійську орієнтацію серед інтелігенції в нас, аніж визнавати за нами українськість; робилося все, аби нас від колиски відривати, тлумити і задушувати в нас почуття, розуміння українського роду. Такою страшною є доля тих, котрі опиняються по обочинах, живуть окремо, ще гірше – не мають своєї традиційної державності усталеної й зміцнілої. Хіба не звідси й нинішні спекуляції з так званим закарпатським русинством, у якому не інше, як глухота й сліпота з приниженням закарпатців-українців із роду в рід від прабатька?
Джерело: Хустська гімназія (Матеріали науково-практичної конференції з нагоди 70-річчя Хустської гімназії). – Ужгород: МПП “Ґражда“, 1994. – С 63-66.
Фото: Історична правда
