Портрет епископа Андрія Бачинського (1772-1809), знайдений і вперше опублікований Йосипом Кобалем в газеті “Фест” у 2003 році, став відкриттям ще одного, третього за рахунком, зображення єпископа. Дослідник припустив, що це найдавніший портрет, бо єпископ на ньому ще досить молодий.

На відомих двох інших: графічне зображеннях 1805 р. у книзі Іоаникія Базиловича “Фундація Федора Корятовича” та парадний портрет з єпископської резиденції, який виконав віденський художник Ліндер у 1792 р., – владика у старшому віці. Час виконання портета, який зберігається у фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею, невідомий, однак на зворотному боці полотна є напис “Andreus Bacsin[s]ky Episcopus Mukacsiensis (1772-1809)”, що дає підстави відносити виконання портрета на період після смерті владики. Проте, є цілком можливим нанесення напису й пізніше, ніж створено сам портрет.

Як потрапило це зображення до підвалів краєзнавчого музею, сьогодні залишається загадкою. Його останнє місце зберігання – це трапезна Мукачівського Святомиколаївського монастиря, що засвідчує листівка 1939 р. З огляду на це, можемо припустити, що портрет виконали саме для монастиря як пам’ять про єпископа. Гіпотетично, робота могла б належати пензлю місцевого майстра або, навіть, двох живописців, на що вказує помітна різниця в моделюванні портрета та драперій одягу і тла.

Обличчя виконано висококваліфікованим живописцем, про що свідчить чіткий рисунок, особлива увага до портретної характеристики, вправність у лисируванні та досконале володіння об’ємом. Інші частини композиції відзначаються умовністю та схематизмом, що можна пов’язати з іконописною традицією різного підходу до зображення личного і долинного.

Орнаментальні полоси на складках архієрейської мантії, які символізують три “джерела” (сходження Божої благодаті), зображено поверху складок вбрання, не повторюючи їх форми. Під мантією у єпископа – червона латинська реверенда з ґудзиками, підперезана золотим поясом (сінгулум). Увесь одяг, як і руки, трактовані досить площинно, нагадуючи більше не зразки живопису кінця XVIII ст., а так звані сарматські портрети української шляхти XVIІ ст.

На портреті єпископа поєднано елементи латинського одягу (реверенда) та мантії архієреїв грецького обряду, що немов символізує культурну ситуацію в єпархії. Як і належить, на мантії у верхній частині виконано дві “скрижалі” (нашиті хустини), що символізують Новий завіт, і, як правило, на них зображаються хрести, херувими чи ініціали архієрея [1]. У нашому випадку у верхній частині зображено двох євангелістів Матвія та Марка, на що вказують їх Символи – ангел та лев [2]. У нижній частині мантії мусили бути нашитими ще дві “скрижалі” і, думається, із зображенням наступних двох євангелістів – Івана та Луки. У зображенні євангелістів, незважаючи на їх незначний розмір, можна знайти ознаки, притаманні творам закарпатського живопису цього часу, наприклад, “Зішестя Сятого Духа” із с. Перехресний Воловецького району.

Портрет Андрія Бачинського в архієрейській мантії підтверджує нашу думку, що це презентаційний парадний портрет, адже мантію єпископ зодягає після Літургії, коли він виходить благословляти вірних. Таким чином, тут зображено єпископа в одежах не так літургійних, як таких, що символізують владу. На це вказують і жести рук: лівою він тримає нагрудний дорогоцінний хрест, а правою спирається на Євангеліє, яке символізує витоки єпископської влади. На те, що це Євангеліє, вказують дві білі й дві червоні стрічки, які символізують чистоту і владу, а також страждання. Глобус, розташований біля Євангелія, уже в дусі просвітництва символізує владу Христового вчення по цілій Землі. Єпископський одяг та шість китичок, зображених на гербі, дає підстави говорити про виконання портрета після рукоположення владики 5-го серпня 1772 р.

Цікаво, що графічне зображення та портрет знайдений у фондах музею мають між собою багато спільного, зокрема, у характеристиці обличчя.

Складається враження, що виконувалися вони один з одного, бо за винятком сивої бороди та деяких похибок у зображенні очей, графічне відтворення повторює портрет з трапезної Мукачівського монастиря.

Це могло б говорити про те, що графічний портрет виконувався з живописного. Однак, нахил нагрудного хреста та рисунок перев’язі скоріше нагадує зображення хреста на портреті Ліндера, що могло б свідчити про його виконання після 1792 р. Разом з тим на графічному зображенні, на відміну від знайденого портрета, але як і на австрійському, бачимо митру та скіпетр, а також плащ, накинутий на плечі, а не мантію.

Ще однією особливістю знайденого портрета є зображення герба у вигляді дещо витягнутого французького щита, який підтримують два леви-щитодержці. Над щитом вміщено капелюх, від якого відходять шнурки з китицями, визначаючи положення господаря герба.

Зважаючи на те, що з кожної сторони від щита виконано по шість китиць, можна говорити, що це – герб єпископа [3]. У верхній частині щита синього кольору зображено золоте Всевидяче око з промінням, а внизу (втрачено), вірогідно, Пелікан, що годує дітей кров’ю зі своїх грудей. Схожу печать зустрічаємо уже в 1775 р. [4], з чого можемо припустити, що цей герб єпископ отримав у часі єпископської інтронізації 1772 р.
Таку думку підтверджує відома нам давніша немеська печатка Андрія Бачинського 1763 р., де на щиті, що нагадує ампірний, виконано композицію “Пелікан”, а на шоломі, який увінчує герб, – допоміжний символ: рука з пальмовою гілкою. Новий, уже єпископський, герб з’явився шляхом поєднання Пелікана та Всевидячого ока на щиті.

Цей герб А. Бачинського відомий нам принаймні до 1784 р., коли він зустрічається на іконостасі у с. Гукливий у дещо зміненому кольоровому варіанті (червоний колір щита) та ще і з рицарською короною під капелюхом. На печатці 1794 р. під короною і капелюхом з’являється інший знак: золота стріла над золотим півмісяцем, роги якого завершуються зорями на синьому полі щита.

Саме цей герб вміщено і над єпископською кафедрою Хрестовоздвиженського собору в Ужгороді, виконаною в 1779 р. Тому, беручи до уваги герб, який використовувався головно протягом 1770-х рр., та ще досить молоде обличчя єпископа (вступив на посаду у віці 40 років), можемо припустити, що портрет було виконано у другій половині 70-х рр. XVIII ст. Проте, цей же герб бачимо і на фасаді резиденції, виконаний у середині ХІХ ст., з чого слідує, що герби могли використовуватися паралельно, а отже пов’язувати виконання твору з формою герба, мабуть, недоречно.

Знайдений Й. Кобалем портрет сьогодні викликає більше запитань, аніж дає відповідей. Одним з найцікавіших питань у цьому дослідженні залишається з’ясування взаємозв’язку між творами, який безперечно існує. Та незважаючи на це, портрет уже сьогодні зайняв належне йому місце серед пам’яток мистецтва доби єпископа Андрія Бачинського, демонструючи трансформацію місцевої художньої традиції у новій культурній ситуації.

Примітки:
[1] Степовик Д. Іконологія і іконографія. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2003
[2] Tуtfalusi I. Vallási vademecum.– Budapest, 1992
[3] Herout J. Naše stavebni pamĕtky. – Praha, 1975
[4] Udvari I. Ruszinok a XVIII században. – Nyiregyháza, 1992

Джерело: М. Приймич. Andreus Bacsinsky Episkopus Mukacsiensis // Екзиль: Науково-мистецький часопис. – Ужгород: Ґражда, 2007. – Ч. 2(7). – С. 2-3, 39-40.