Коли, в 1950-у році, Іван Мирон відмовився йти служити до Червоної армії, бо, як казав, не може присягнути окупантові, який прийшов і відібрав в українців землю, ворогові, через якого люди в його селі плакали й потерпали, родина прийняла його рішення з розумінням.
Вдосвіта, в день, коли Іванові Миронові вже треба було полишити домівку, вони востаннє поснідали разом – він, батько, мати та брат. Коли проводжали, батько мовчав. А мама сказала:
– Іванку, ти вже в своїх літах, куди підеш – най тобі Бог помагає.
Іван Мирон зібрався і пішов. До підпілля ОУН-УПА.
На боротьбу з окупантом України, катом Українського народу.
Але пізніше, стараннями зрадника, його арештували. Потім були 25 років в радянських концтаборах.
Та Бог його беріг. Допомагав, як і бажала мама Івана Мирона. Благословила і молилася за свого сина.
Мама Івана Мирона
Світлина з приватної колекції Івана Мирона.
Джерело: Світлана Максим’юк
