Відомості про те, що Марко Бараболя «в свободное время занимался литературной работой (писал гуморески на украинском языке)», нам стали відомі з «Опитувального листа» Івана Рознійчука, який у 1989 році у спецархівах КҐБ з гриформ «совершенно секретно» віднайшов Іван Ребрик.

Як пише дослідник, цей лист «Іван Федорович Рознійчук, єфрейтор-аспірант, писар кулеметної роти ІІІ батальйону 42 піхотного полку угорської армії заповнював 15 лютого 1945 року у 7 Новоросійському відділенні 148 табору військовополонених та інтернованих. Але не був би Рознійчук Бараболею, якби і попри холодні ґрати анкетних граф не прорвався знайомий голос глибинно-печальним самокпином. В особисто вписаній додатковій графі „примітки„ третьою і останньою є: „в) В свободное время занимался литерат. работой (писал гуморески на украинском языке„)». Це було важливо не тільки в сенсі – залишити вістку про себе наступникам, а і в сенсі – національної ідентифікації себе як українця.

Кирило Галас акцентує:

«Сумно від того, що Іван Рознійчук передчасно пішов із життя, не доживши до наших днів, що, підкошений туберкульозом, він, як полонений, помер у далекому Краснодарському краї. Видно, ставлення до нього там було не найкращим, мабуть, тим більше, що у своїй анкеті він чітко написав, що за національністю – українець, що він навіть український літератор. Саме українець і український! Бо для нього це було немаловажним».

Справді, Іван Рознійчук – виходець з села Требушани, з самого серця гуцульської Рахівщини, з свідомої української шляхетної родини (батько Федір був авторитетним старостою села, по-звірячому замучений угорськими нацистами за участь у подіях Карпатської України), випускник Мукачівської торговельної академії, де його викладачами були українські державотворці Августин Штефан, Олекса Приходько, Іван Трухлий, Володимир Бірчак та ін., близький товариш Василя Ґренджі-Донського, Степана Росохи, братів Климпушів і т. д., і т. п., був переконаним українцем, який «чітко бачив і соціально-політичну, і мовно-національну ситуацію у краї», а у своїх творах у «досконалій художній формі, яка увібрала в себе широку амплітуду можливостей слова – від глибокого народного гумору до нищівного сарказму – задокументував складні реалії часу, залишаючи авторську позицію чітко визначеною, особливо прослідковуємо таку визначеність у творах, присвячених мовно-національним питанням.

До прикладу, «Продукція язикộв» чи «Проект автономії». «І тоді не можна було, – пригадує Кирило Галас, – і сьогодні теж, надивуватись ерудиції й далекоглядності Бараболі, який так чисто й чесно бачив наші національно-соціальні негаразди, безжально оголюючи ті реакційні сили, що гальмували наші стражденні зусилля на тернистому шляху до своєї загальнонаціональної спаяності».

Джерело: Наталія Ребрик