Протокол допиту затриманого польського терориста Рудольфа Собоша

Протокол

Записаний з Рудольфом Собошем, нар. 8.II.1918, Скржечонь, район Фриштат, приписаний до місця народження, [батьки] Стефан Собош, Клара, дівоче прізвище Кніржова, 5 заг. класів і 3 міські в німецькому Лютіні, без маєтку, має молодшого брата в Скржечоні, має 4 сестри, одна з них у Спішській Новій Весі, куди втекла з пані Брадавковою.

Дві сестри були вдома, а одна служила у Гласера у Новому Богуміні. У Новому Богуміні він навчився ремеслу шевця і востаннє працював у Скржечоні робітником. У тиждень заробляв 100-120 крон.

«Десь за 2 дні після зайняття Тешина поляками^[1] до мене прийшов товариш Юзеф Бугдол, робітник, і запитав, чи хотів би я воювати за поляків. На мою позитивну відповідь він сказав, що я маю поїхати у Тешин до готелю “Полонія”, піти у кав’ярню і тримати в руках газету «Dziennik Polski»^[2]. Наступного дня вранці я поїхав у Тешин, де купив згадану польську газету і пішов у кафе. Я сів за столом і чекав із газетою в руках, хто до мене звернеться. У кафе я чекав десь 2 години, після чого підійшов високий пан, без капелюха, середнього зросту, в нього були окуляри, у віці за сорок років, без бороди, блондин, курив трубку, і спитав про пароль. Я відповів “Звірко”, на це він відповів “Вігура”. Це були паролі, за якими мали зголошуватися терористи на польську роботу. Додам, що із села Скржчоні зі мною ще поїхав Ян Філіпек і Карел Мусіл зі Заблаті. Зазначу також, що Бугдол є комісаром польських терористів. Цей пан у кафе заплатив за нас і сказав, щоб ми йшли за ним. Перед кафе стояв шикарний автомобіль, до якого ми сіли за наказом цього цивільного, і він сам відвіз нас у школу, яка розташовувалася неподалік від казарм. Нас завели у шкільний клас і представили 4 інструкторам, які представилися прізвиськами. Один назвався Казимир, другий Владімір, Маріан і четвертий Яшо. Я теж отримав прізвисько Тадек. Філіпек отримав Юзек і Мусіл (…)^[3].

Владімір сів за стіл, а ми троє стояли перед столом. Маріан, Казимир і Яшо стали за нами, і ми почали приймати присягу. Присяга звучала так: “Клянуся, що те, чого я навчуся тут, що почую, збережу у повній таємниці, буду слухатися наказів своїх керівників, усе для польської батьківщини, помагай мені Боже”.

Присягу промовляв Владімір, а ми повторювали за ним. При цьому права рука в нас була піднята і 2 пальці витягнуті. Після присяги інструктор Казимир відвів нас до кімнати, де відразу розпочав із нами теоретичне навчання. Він розповідав про вибухівку. Після нього вчив Яшо теж про вибухівку, а Казимир розповідав про конспірацію. На третьому уроці він розповідав про Браунінг FN^[4]. На четвертому уроці Маріан викладав тактику бою, поводження з Браунінгом, ручними гранатами. Навчальна база була розподілена на 2 години вранці і 2 години вдень і тривала 4 дні. Ми жили і харчувалися у школі. Їжу готувала якась пані.

Після чотирьох днів теоретичної підготовки, нас навчали практично за містом Живець у горах. Практично нас вишколював тільки Яшо. Десь о 8 год. нас трьох відвезли автом у супроводі інструктора Яшо до Живця, і ми жили в якомусь селі біля Живця у школі. Наступного дня у супроводі Яшо ми пішли у гори, де нас навчали практично. Яшо приніс у дипломаті 3 ручні гранати і десь 8 кубиків тротилу, 2 пістолети FN, і на кожного по 50 набоїв, запалювальний шнур, запалювач і детонатор, трубки і з’єднувачі тощо. На місці він спочатку вчив нас поводитися з вибухівкою, як її закладати, як з’єднувати і готувати. Потім одразу практично показав нам на деревині, як діє вибухівка. Потім ми вчилися кидати ручні гранати, стріляти по мішені на 7, 10 і 12 кроків з Браунінга з різних позицій. Після обіду ми знову пішли в гори й училися складати, розкладати пістолет і маніпулювати ним. Потім ми повернулися назад у школу, де нас учили розраховувати кількість вибухівки для різних об’єктів, наприклад, руйнування заліза, дерева тощо. Другого дня продовжувався вишкіл із першого.

Десь 17 жовтня 1938 року до школи приїхало вже відоме авто, в яке ми сіли за наказом відомого пана з кафе і в його супроводі доїхали до Львова. У Львові цей пан водив нас містом аж до вечора, а потім знову відвіз нас до Стрия, куди приїхали наступного дня близько 11 год. Ми спали в автомобілі. Машина відвезла нас до готелю «Дінстл», де ми троє жили в одній кімнаті. Цей пан жив у Стрию, Вінцентиго Поле номер 1, де була якась канцелярія. У цій канцелярії я особисто був двічі. Вперше там був також Владімір і радник, так до нього зверталися. Він був товстий, чорний, без бороди, середнього зросту. Вперше ми були в канцелярії, щоб повідомити про себе. Там ми отримали 20 злотих і пішли назад у готель.

Наступного дня ми прийшли знову по гроші на їжу і знову отримали всього 20 злотих. На третій день десь о 8 год. у готель прийшов водій, наказавши нам прийти в канцелярію. Після двох годин марного чекання нас знову покликав радник, щоб ми прийшли о 13 год. За наказом ми прийшли о 13 год. і нас відправили до якогось будинку, де було казино. До цього будинку нас довів сам радник. Там було 26 чоловік, які ховали у рюкзаки ковбасу, хліб, консерви, м’ясо, гранати і плащі. Коли вони все спакували, то пішли з кімнати, а нас відвели у канцелярію, де ми отримали рюкзаки, в яких був екразит, запалювальний шнур, трубки і детонатори і кусачки. Браунінг моделі FN у нас лишився ще з практичного вишколу із Живця. До Браунінга ми отримали по 4 магазини набоїв, п’ятий був уже у пістолеті. Всього у нас було 35 набоїв. Запаси їжі нам несли терористи-стрільці. З приміщення Стрілецького союзу ми вийшли по одному до якогось будинку у Стрию, де чекали 2 вантажівки, в які ми сіли.

Перед від’їздом радник промовив до нас і представив нам командира групи Їржі. Він закликав нас, щоб ми добре виконали своє завдання і забезпечили спільний угорсько-польський кордон. Зі Стрия ми виїхали у понеділок увечері, тобто 24 жовтня 1938 року. Десь після 2 годин їзди у нашого авта виникла неполадка у двигуні, тож ми чекали годину поки приїде інша машина, в яку ми пересіли та продовжили шлях. Десь після 2 год. ранку, тобто 25 жовтня 1938 року, нас привели у будинок, де було багато кімнат і залізні військові ліжка. Нам дозволили заночувати. Ми спали до 11 год. Опівдні ми отримали гарячий обід. Після обіду ми приготувалися йти. Ми троє, як я вже зазначав, не були озброєні гвинтівками чи ручними гранатами, а тільки автоматичними пістолетами. Наше завдання (трьох спеціалістів) було таке: підірвати міст, який нам вказав командир, і повернутися без супроводу до Стрия. Завдання супроводу після руйнування моста мені не відоме.

Під вечір до будинку прийшов якийсь інформований провідник і повів нас до кордону. Десь після 2,5 годин шляху інформований провідник покинув нас, і ми потім ішли вже до ЧСР, де і в якому напрямку не знаю. Пам’ятаю, що ми прийшли до будинку лісника. Командир із чотирма членами вирушили вивчити територію. Ми залишилися десь на відстані 100 м позаду. Десь за годину переходу дійшли до 2 будинків, при цьому я почув приблизно 15 пострілів. Стріляли наші люди поблизу цих 2 будинків. Командир їх за це сварив, бо вони підняли зайвий переполох. На відстані близько 300 м від будинку ми знайшли запас сіна на полонині, де переночували.

Вранці на світанку ми вирушили в дорогу, перейшли ріку і пішли дорогою вліво вгору. Ми обійшли високу гору, яка на вершині мала багато полонин, і зійшли вниз у село. Біля першої будівлі ми зупинилися, і 4 сапери пішли замовити бринзу і картоплю. За селом ми відійшли у стоги, аби нас ніхто не бачив, і там чекали на провіант. Після того як вони повернулися і ми поїли, ми знову відступили до перших хат, де за згоди власника переночували у стодолі. Власник за наше проживання отримав гроші. Десь після трьох годин сну власник нас розбудив і провів через село і міст до крутого схилу, яким ми йшли десь 3 години. Нагорі на схилі ми переночували і після сьомої години йшли хребтом, поки не дісталися через русло річки. Там ми десь 3 години чекали на сутінки, а потім за наказом командира спустилися вниз до річки в село і за стогом сіна командир розповів про напад на міст. Ми обійшли село аж до церкви.

Терористи зняли рюкзаки, біля яких лишилася одна людина на охороні, і по одному на чолі з командиром пішли прикрити міст, щоб ми потім могли його замінувати і підірвати. Ми, три спеціалісти, залишилися позаду і почекали, поки повернеться командир і повідомить нас, що ми можемо мінувати міст. Десь через п’ять хвилин було чути 2 постріли і я, не чекаючи, бігом повернувся на місце, де ми залишили рюкзаки, але прямо до лісового схилу. Поруч дороги біля однієї хати я зняв рюкзак із вибухівкою і бомбою та закопав його у землі. Потім я втікав цілу ніч і цілий день, допоки не прийшов до якогось русина і попросив його покликати жандармів, там я поїв і нормально виспався. З групою, з якою я поїхав зі Стрия до ЧСР, я більше не бачився. Десь під вечір за мною прийшло двоє військових і затримали мене.

Завершено і підписано

VHA. Fond MNO. HS. 2 oddél zpravod. Inv. č. 115. Kart. 282. Оригінал. Машинопис. Переклад із чеської.

Джерело:  Пагіря О. Карпатська Україна в документах Другої Чехо-Словацької республіки: у 2 кн. / перекл. із чеської Ірина Забіяка; картограф Дмитро Вортман. – Львів: Україна Модерна; Видавництво Українського Католицького Університету, 2020.

Примітки

[1] Одразу ж після Мюнхенської конференції, 30 вересня 1938 р. Польща надіслала Чехословаччині ультиматум з вимогою передати їй область Тешинської Сілезії, за яку у 1919–1920 між двома державами точився конфлікт. 1 жовтня 1938 р. празький уряд змушений погодитися задовольнити польські претензії. Протягом 2–10 жовтня 1938 р. підрозділи польської оперативної групи «Шльонск» під командуванням генерала Владислава Бортновського окупували район Тешина. Польща анексувала до свого складу територію з населенням 227 тис. осіб, із яких тільки 76 тис. були поляками. Як результат окупації Тешина ЧСР втратила 45 % загального виробництва вугілля, зосередженого переважно у басейні Острава-Корвін.

[2] В оригіналі “Dzenik Polský”.

[3] Текст пропущений.

[4] Самозарядний пістолет конструкції Джона М. Браунінга, який випускала бельгійська компанія «Fabrique Nationale d’Armes de Guerre (FN)».