З’їзд у Станиславові
У такій ситуації 7 травня 1919 року в Станіславі відбувся з’їзд гуцулів Закарпаття, в якому взяло участь 132 делегати із 62 громад. Із Закарпатської Гуцульщини представників вислало кожне село. Прибули навіть делегати із окупованих румунами сіл (Марамороський Сиґіт, Миково, Кречуново, Луг, Бичків та ін.).
Дорогою на з’їзд Ст. Клочурак важко захворів тифом, який у тому часі на Гуцульщині значно поширився. У вкрай небезпечному стані, з високою температурою він вийшов на трибуну, щоб виголосити промову. Його привітали бурхливими оплесками, як українського національного героя, який у неймовірно важких умовах держить на Закарпатті прапор незалежності. З напруженням останніх сил він виголосив свою запальну промову. Закінчивши її, він знепритомнів і впав. Прямо з трибуни його відвезли в лікарню, де він у важкому стані пролежав аж до окупації Станіслава польськими військами.
Уже без Ст. Клочурака з’їзд продовжував роботу. На ньому було ухвалено резолюцію з вимогою, “щоб представники України на Мировій конференції в Парижі домагалися, щоб територія Мадярщини, заселена русинами-українцями, була приєднана до України”. Резолюцію з’їзду було доручено реалізувати Голові ЗУНР Є. Петрушевичу, який обіцяв порушити справу Закарпаття на Мировій конференції в Парижі.
Ст. Клочурака з останнім ешелоном евакуйованих було вивезено із Станіслава до Ворохти. Звідти його з високою температурою земляки Дм. Німчук та Ю. Мочирняк пішки перенесли через гори до Чорної Тиси, де тітка Олена вилікувала Степана домашніми ліками.
У приміщенні кам’яниці «Австрія» (вул. Шевченка 1) у Станіславові, 3 січня 1919 року Українська Національна Рада ЗУНР офіційно ухвалила наміри об’єднання двох республік і направила делегацію до УНР
Джерело: Мушинка Микола Іванович. Лицар Волі: Життя і політично-громадська діяльність Степана Клочурака. – Видання друге, змінене і доповнене. – Ужгород: Ґражда, 2011. – 448 с.: іл.
