У національно-політичних статтях часто стрічаємося з виразами: інтернаціоналізм, патріотизм, шовінізм, фашизм і т. д. Вже із того видно, що національна ідея має багато ступнів і між тими находиться велика різниця.

Найнижчим ступенем інтернаціоналізму можна назвати національний нігілізм, який не знає жодної ріжниці між людьми своїми і чужими. Коли б ми хотіли теплоту національного почування виразити ступенями подібно до термометра (тепломіра), нігілізм стоїть нижче під нулем, є в національнім питанню абсолютно студений, замерзлий.

Ту саму засаду індиферентности ширять і комуністи, у котрих погляди матеріалізму абсорбують всякі ідеї духовної культури і в інтересі свого панства позволяють собі страшнішого національного переслідування, як шовіністи. Смутно доказує те судьба нинішньої нещасної України, де провадиться дика москалізація і нищиться ідейна національна культура.

Вже мало вище піднялися соціалістичні партії, що признають вже і національну диференціацію людства, але їх класова боротьба роздуває ненависть пролетаріату проти инших клас і так нищить зв’язки любови між синами тої самої нації, значить: пролетар-соціаліст німецький ближче почуває до себе пролетара француза, як німецького буржуя, як то доказало голосування соціалістів у Сарщині.

Із вищих ступенів національного почуття в новіших часах много говориться про фашизм і гітлеризм. Є то пересаджений націоналізм, насичений несправедливою ненавистю проти інших націй. Такий перегнаний націоналізм був уже і в минувшім столітті, який звався шовінізмом, але той належав лиш до одиниць, а не був нагальною програмою націй. Шовінізм нинішніх часів робить із націоналізму болвана (ідола) і тим витворює новий рід поганства, який замість фізичних предметів, сил або явищ умоляє природу расову, яку ставить над всі ідеї.

Свідомий християнин не сягає на висоти шовінізму, фашизму, расизму, але не опускається і в глибини нігілізму і соціалістичного матеріалізму.

Наш націоналізм є християнський, який дивиться на рід людський, як на велику родину дітей Божих, як на велику соціальну одиницю, в якій суть менші одиниці, одиниці націй, держав, країв, громад і родин. Наш націоналізм знає ширшу і вужчу координацію, знає дальшу і ближчу солідарність.

Наш націоналізм руководиться вічними засадами любови до ближнього, а тота любов знає ступені любови, знає те, що із ближніх ближча мені родина, ближчі родичі, діти, брати, сестри, як інші, ближчий мені громадянин, працюючий спільно зі мною, як такий, що зі мною жодної спілки не має, знає і то, що ближчий є мені чех і словак, з котрим живу в одній державі, спільно обороняємося і працюємо, як німець або італієць, ближчий мені у сій державі русин, як словак, бо мій брат по народности має більше зв’язів зі мною, як словак, ми вродилися в тоту саму культуру, яку витворили наші предки і яка питає всіх нас.

Наш націоналізм знає ступені любови, але не знає ненависти, не знає неґації любови.

Наш націоналізм приписує держатися до засад справедливости і милосердя супроти кожного і не свого.

Християнський націоналізм є також до якоїсь міри інтернаціональний, але, не знаючи класової ненависти, голосить вищу, теплішу зв’язаність між синами одної нації, як націоналізм класових партій.

Християнський націоналізм требує оборони справедливих домагань одної нації проти другої, але не дозволяє насильства, надужиття сили, ненависти одної нації проти другої лиш за те, що і тота, може, слабша нація требує для себе свободи, своєї культури.

Всі пам’ятаємо, як ненавиділи перед переворотом мадярські мовиністи тих наших русинів (Духновича, Добрянського), що не хотіли втопити наш народ в морі мадяризації. Витворення руських інституцій культурних або господарських стрічалося з великими перешкодами зі сторони тих “ультра-патріотів”, котрі в р. 1918 проти думки т. зв. Руської Країни виступали з повною ненавистю (новинки).

Політика того несправедливого і нехристиянського мадярського шовінізму продовжається у нас і нині, і хитрим гаслом її є требування “автономії”, бо думає, що путем автономії піднесеться вплив багатшої і культурнішої мадярської інтелігенції на наш народ. Але мірилом щирости тої політики є ненависть, яку ширить тота політика проти наших народних інституцій, проти наших “Просвіт”, кооператів й інших Товариств, і проти синьо-жовтого прапора.

Не витворила тота політика для нас ні одної читальні або кооперативи, а ще бореться проти тих, що витворили ми.

Ми надіємося, що велика катаклізма світової війни поволі приведе і мадярських і мадяронських шовіністів до признання природних прав русинів, і тоді перестане у нас і язикове питання, роздуване тепер головно в інтересі дальших планів тої нехристиянскої шовіністичної політики.

Надіємося й на те, що і в чеських національних партіях переможе ідея християнського націоналізму, переможе ідея справедливої кооперації і солідарности, яка б придала сили цілій державі, і тоді наш культурний і господарський розвиток поступав би швидше, успішніше.

Як то св. Отець Папа Пій XI недавно заявив, і як то леґат папський кардинал Пачеллі в Лурді при заключенні св. ювілейного року обширніше розтолкував, – мир між націями, мир між державами є загрожений особливо упадком християнського думання.

Для того ширимо ми дух Христа в громадянстві, дух Христа між народами, щоб ідея національності підчинилася справедливости, щоб любов перемогла ненависть і щоб так настав “мир Христа в царстві Христа”.

1935 р.

Джерело: журнал “Екзиль”, № 4, 2007, Ужгород, видавництво “Гражда”