Озброєння Карпатської Січі

Найбільшою проблемою, яка постала перед Карпатською Січчю як військовою організацією від самого початку її заснування, була відсутність зброї, необхідної для захисту від нападів терористів, підтримки громадського порядку та спокою в Карпатській Україні, проведення бойових вишколів.

Олег Кандиба (Ольжич), культурний референт ОУН та представник Проводу українських націоналістів при уряді А. Волошина згадував: «Брак зброї був взагалі найболючішим питанням Січі. Без неї вона була не військовою, а тільки спортово-виховною організацією». П. Стерчо також писав, що «січовики зброї не мають. Тільки від випадку до випадку приділяється їм зброя для служби безпеки».

Головна проблема полягала в тому, що згідно з чинним чехословацьким законодавством право носити зброю мали лише військовослужбовці чехословацької армії, фінансової сторожі та прикордонної охорони, співробітники органів державної безпеки та поліції. Карпатська Січ як військова організація автономного краю формально не мала права на зброю, однак, засновуючись для захисту кордонів Карпатської України, вона була змушена вести збройну боротьбу з угорськими та польськими терористами.

Для надання допомоги чехословацьким прикордонникам і жандармерії у боротьбі проти диверсантів, чехословацьке командування спочатку видало 10 пістолетів, а після влиття чехословацьких «Народних Гвардій» у структуру Карпатської Січі в листопаді 1938-го у її розпорядження надійшло ще 10 гвинтівок австрійської системи Манліхера.

У с. Ясіня Рахівського округу відділ Карпатської Січі для проведення бойових вишколів мав 30 таких гвинтівок. Десять вдалося роздобути січовикам у с. Буштино. Певну частину зброї організація здобула під час боїв з польськими та угорськими терористами в прикордонній смузі. Так, зокрема, озброїлися січові гарнізони в Торуні та Ставному.

Однак цього явно не вистачало для виконання Січчю поставлених перед нею завдань. Ситуацію красномовно передав у спогадах командант однієї з найбільш забезпечених частин Карпатської Січі Хустського коша поручник С. Сулятицький:

«Я ще не бачив ніколи в житті такої жадоби зброї та однострою між людьми, яка була тоді в Коші. Багато коштувало мені праці переконувати та впевнювати січовиків, що на всіх прийде черга та що нараз все те неможливе».

Слід зазначити, що автономний уряд Карпатської України не приділяв достатньої уваги озброєнню та розбудові Карпатської Січі як військового формування. Фактично організація існувала тільки на базі власного Статуту, а її правовий статус не був закріплений у жодному законі чи розпорядженні автономного уряду, як, наприклад, статут Глінкової гвардії у сусідній Словаччині.

Озброєння Карпатської Січі спочатку гальмував міністр внутрішніх справ автономного уряду Е. Бачинський. 30 листопада 1938 р. його звільнили з цієї посади. Уряд Карпатської України запропонував федеральному уряду 6 кандидатур на його місце, однак Прага не поспішала, і фактично до середини січня 1939-го посада міністра МВС в уряді А. Волошина залишалася вакантною.

У столицю Чехо-Словаччини до голови федерального уряду Е. Берана почали приїжджати претенденти на цей пост. Головна Команда ОНОКС відрядила в Прагу свого кандидата С. Росоху, але цей візит не приніс бажаних результатів.

13 січня Головна Команда Карпатської Січі звернулася до уряду А. Волошина з проханням передати їй зброю, вилучену в мирного населення, яка перебувала у розпорядженні окружних урядів та судів. Також керівництво ОНОКС просило дозволу прем’єра закупити певну кількість зброї для відділів Січі, мотивуючи це тим, що «забезпечення порядку Карпатської України може заручити лише Озброєна Карпатська Січ», а «вишколення та виконування служби Січовиками є можливе лише тоді, коли січовики будуть озброєні». Однак автономний уряд свідомо зволікав із відповіддю, побоюючись загострення відносин із чехо-словацьким командуванням, яке різко виступало проти озброєння Карпатської Січі.

Прем’єр о. А. Волошин розумів усю складність зовнішньополітичного становища Карпатської України і покладав великі сподівання на допомогу чехо-словацької армії щодо оборони території краю. Зокрема він підтримував хороші стосунки з командиром 12-ї піхотної дивізії чехословацької армії, яка дислокувалась на Закарпатті, бригадним генералом Олегом Сватком. А. Волошин неодноразово пропонував йому взяти всю справу оборони території краю в свої руки. Той формально погоджувався, однак цілком залежав від волі вищого армійського командування у Празі.

Тим часом, 16 січня, президент Чехо-Словаччини Е. Гаха без згоди автономного уряду Карпатської України, порушуючи пункти конституційного закону про автономію Підкарпатської Русі від 22 листопада 1938 p., призначив міністром внутрішніх справ Карпатської України генерала армії русофіла Лева Прхалу. Це рішення федеральної влади уряд А. Волошина розцінив як втручання у внутрішні справи автономного краю і прояв централізаторських тенденцій у політиці Праги стосовно Закарпаття.

Цього ж дня відділ пропаганди ГК Карпатської Січі разом з Українською Центральною Народною Радою випустив листівку із закликом до жителів міст і сіл Карпатської України організовувати акції протесту проти рішення уряду Праги. Пропонувалося прийняти резолюцію з вимогами відкликання Л. Прхали з посади третього міністра автономного уряду, проведення українізації адміністративного апарату, жандармерії та фінансової охорони на території краю, негайного перекидання всіх українських вояків, підстарший і старшин чехо-словацької армії на територію Карпатської України для формування «територіальної армії» з українським командуванням.

У багатьох населених пунктах Карпатської України пройшла хвиля античеських демонстрацій та мітингів, які переросли в масові акції протесту проти призначення чеського генерала українським міністром. Відділи Карпатської Січі взяли активну участь у проведенні античеських зібрань та акцій по всій території Карпатської України. Уже 17 січня у Хусті пройшла велелюдна демонстрація. Перед «Січовою гостинницею» відбувся мітинг. З балкона виступали Ф. Ревай, М. Бращайко, Д. Климпуш, І. Роман та І. Кедюлич. Античеські демонстрації січовиків перетворились у масові мітинги під гаслами «Січі – зброю!».

Через два дні, 19 січня, А. Прхала в супроводі бронемашин приїхав до Хуста, а наступного – прибув до будинку уряду, який охороняли січовики. А. Волошин заявив генералу про неможливість співпраці. На це Л. Прхала відповів, що не очікував труднощів, з якими зіштовхнувся, а тому повертається до Праги з проханням до уряду звільнити його з цієї посади. 31 січня в результаті досягнутого компромісу між Хустом і Прагою Л. Прхала приступив до виконання обов’язків міністра комунікацій в уряді Карпатської України.

29 січня цього ж року Головна Команда ОНОКС видала декларацію на адресу уряду А. Волошина, в якій висловила підтримку його позиції у конфлікті з Прагою. Також від уряду вимагалося добитися ліквідації чехо-словацької жандармерії та фінансової сторожі на території автономного краю і передання виконання їх функцій та усю зброю Карпатській Січі. Однак автономний уряд, на маючи достатніх для цього повноважень і побоюючись загострення конфлікту з федеральним урядом, відмовився надати допомогу Карпатській Січі в озброєнні.

Це змусило керівництво Карпатської Січі до пошуку інших шляхів для забезпечення відділів Карпатської Січі зброєю. У Хусті виділили 60 січовиків, якими командував поручик Штефуца, для допомоги українській державній поліції, сподіваючись таким чином забезпечити їх вишколом та зброєю. Водночас керівництво організації вирішило самовільно викрасти частину зброї зі складів чехо-словацької жандармерії в Хусті. Акція відбувалася в ніч з 3 на 4 лютого, проте на вимогу прем’єр-міністра А. Волошина зброю довелося повернути.

Відомо про ще один випадок викрадення зброї. Вночі з 10 на 11 березня Роман Шухевич (Борис Щука) разом із Юрком Лопатинським (Калиною) з допомогою вартового відділу Січі викрали близько 100 гвинтівок, 40 пістолетів і 3 коробки з 25 тисячами набоїв. Усю здобуту зброю було вивезено за 15 км від Хуста і видано січовикам на конспіративне переховування. Про цю операцію було одразу повідомлено генералові А. Прхалу, який через начальника чехо-словацької жандармерії у Хусті підполковника Ваку поставив вимогу А. Волошину повернути вкрадене. Щоб не загострювати ситуації, прем’єр-міністр видав наказ директорові української поліції сотнику Ю. Білею протягом однієї доби повністю вирішити справу з поверненням зброї. Було зібрано нараду старшин Карпатської Січі на чолі з О. Кандибою (Ольжичем), на якій вирішено виконати розпорядження прем’єра.

Обоє учасників отримали наказ зникнути з міста з огляду на загрозу арешту чехо-словацькою жандармерією.

Певні заходи з організації озброєння Карпатської Січі здійснював Крайовий провід ОУН на західноукраїнських землях. Восени 1938 р. питанням збирання зброї для відділів ОНОКС активно займалися рядові члени ОУН.

Активну роботу в цьому напрямку проводив, зокрема, Роман Шухевич, якому до грудня 1938-го вдалося роздобути чимало легкої зброї, різні військові навчальні матеріали та підручники.

Після переходу на Закарпаття він за дорученням шефа штабу ОНОКС М. Колодзінського у січні–лютому 1939-го часто від’їжджав до Праги, Відня, Берліна, Львова, де зустрічався із представниками ПУНу, намагаючись заручитися їхньою підтримкою у справі здобуття зброї та задля налагодження фінансової допомоги від української заокеанської еміграції Карпатській Україні.

15 січня відбулася поїздка делегації Карпатської Січі у складі 14 осіб на чолі з Головним командантом Д. Климпушем до Відня.

Січова делегація у Відні на Гельденплац біля будівлі австрійського рейхстагу. В центрі ряду в папасі стоїть Головний командант Д. Климпуш. Позаду нього з правого боку організаційний референт ПУНу Я. Барановський (Лімницький) та Роман Шухевич (Борис Щука) (зліва). Січовики озброєні сталевими кортиками, прикріпленими до шкіряного ременя зліва. 16 січня 1939 р.

Наступного дня січовики оглянули місто, відвідали будівлю австрійського парламенту, Національний музей, царський двір (Шонебург) та фірму Мейр. Використовуючи нагоду – перебування в Австрії, – члени командування Карпатської Січі намагалися таємно закупити зброю для потреб організації, однак невдало. 17 січня січова делегація, отримавши телеграму із Хуста про призначення Л. Прхали міністром автономного уряду, була змушена терміново повернутися в Карпатську Україну. Для придбання зброї для Січі в середині лютого в Берлін їздив також заступник коменданта ОНОКС Іван Роман. Однак ця поїздка також не принесла результатів.

У середині цього ж місяця Р. Шухевич, перетнувши кордон, навідався у Львів, де зумів домовитися з головою Центросоюзу Ю. Шепаровичем про надання фінансової допомоги Карпатській Січі. Той обіцяв виділити необхідну суму, щоб закупити зброї для 15 тис. січовиків, а саме: гвинтівки, автоматичні пістолети, легкі й важкі скоростріли (кулемети), гранатомети, ручні гранати, зенітну зброю і 2 гармати. Проте реалізації цього багатообіцяючого та, без сумніву, важливого проекту завадила консервативна політика ПУНу, керівництво якого через зв’язкових заборонило Центросоюзу надавати будь-яку допомогу Карпатській Україні, пояснюючи це тим, що, мовляв, Закарпаття «усім необхідним вже забезпечене».

План закордонного проводу ОУН закупити на гроші, зібрані від українських установ еміграції, 6 тис. гвинтівок для відділів Карпатської Січі Ріко Ярий (Карпат), представник ОУН у Німеччині, провалив.

Попри невеликі поставки зброї та амуніції, які зусиллями окремих крайовиків-підпільників всупереч забороні закордонного проводу ОУН нелегально переправлялися із Польщі на Закарпаття, відділи Карпатської Січі напередодні угорського нападу були погано озброєні та не готові до тривалого опору регулярним військам. Тому проблема здобуття зброї й надалі залишалася дуже актуальною і вкрай важливою.

Загалом, за даними О. Кандиби (Ольжича), Головна Команда Карпатської Січі «встигла закупити потай, приватно з різних джерел коло 200 револьверів, головно калібру 6,35 та три машинові пістолети з невеликою кількістю набоїв. З цього разом із згадуваними 10 рушницями складалось усе озброєння Січі, з якими вона вступила в грядущі події». Січовики Хустського коша мали 10 гвинтівок австрійської системи Манліхер, З автоматичні пістолети, 50 пістолетів та кілька ручних гранат. До гвинтівок було всього 25 набоїв, а до пістолетів – 2,5 тисячі.

Відсутність зброї у Карпатської Січі стала головною перешкодою на шляху до її організаційної розбудови, вишколу особового складу та перетворення із військової організації на справжні збройні сили Карпатської України. Серед головних причин цієї ситуації варто виокремити такі:

1) відсутність у Карпатській Україні власної правової бази діяльності Карпатської Січі як військового формування автономного краю;

2) негативне ставлення чехо-словацького військового командування до проблеми озброєння відділів ОНОКС;

3) відсутність цілеспрямованої політики автономного уряду А. Волошина у ситуації з озброєнням Карпатської Січі;

4) невдачі української еміграції та ОУН у справі здобуття зброї для Карпатської Січі за кордоном.

Усі ці фактори привели до того, що у вирішальний момент початку угорської інвазії Організація Народної Оборони «Карпатська Січ», незважаючи на чисельність (10-15 тис. чол.), через відсутність зброї практично виявилася нездатною чинити тривалий збройний опір частинам угорської регулярної армії. Зброю довелося захоплювати за надзвичайно короткий проміжок часу у відступаючих частин чехо-словацької армії. Усе це врешті привело до кривавої трагедії Карпатської України та її захисників.

*

Магазинна гвинтівка системи Манліхера зразка 1895 р. калібру 8 мм, багнет з піхвами, пачка набоїв та подвійні сумки до них (по дві пачки у відділенні). Довжина – 127,2 см, вага – 3,65 кг.

Позитивні якості гвинтівки: невелика вага, легкий багнет, хороші балістичні якості, велика скорострільність та простота у використанні. Негативні: застаріла конструкція патрона (великий калібр), не зовсім зручний запобіжник та складна збірка затвору.

Кишеньковий пістолет FN Browning зразка 1906 p.,
призначений для самооборони. Інша назва – «дамський пістолет». Завдяки компактній конструкції пістолет був досить зручним у використанні. Калібр – 6,35×15,5 мм, довжина – 114 мм, ширина – 24 мм, висота – 78,5 мм, маса без патронів – 380 г, об’єм магазина – 6 патронів. Використовувався в озброєнні відділів «Жіночої Січі».

Самозарядний бельгійський пістолет Браунінга моделі 1910 р. Калібр – 7,65X17 мм, вага без патронів – 590 г, довжина – 153 мм, об’єм магазину – 7-6 патронів. Один із найбільш поширених видів пістолетів. Був прийнятий на озброєння в арміях і поліційних формуваннях ряду країн світу. Цей вид пістолета носили на поясі старшини Карпатської Січі

Самозарядний 7,65 мм пістолет С2 зразка 1927 р., розроблений інженером фірми «Чеська Збройовка» Ф. Мишкою.

Перебував на озброєнні чехословацької поліції, служби безпеки та охорони. Пістолет мав магазинний запобіжник, встановлений на рукоятці з лівої сторони. Калібр – 7,65 мм, початкова швидкість кулі – 274 м/с, вага без патронів – 0,2 кг, довжина – 159 мм, об’єм магазина – 8, прицільна дальність – 50 м. Чехословацька жандармерія передала відділам Карпатської Січі декілька пістолетів даної моделі.

Глінкова гвардія (слов. Hlіnkova Armіa) – напіввійськова організація Глінкової Словацької Народної партії в 1938–1945 рр.

Свою назву отримала на честь засновника і лідера партії, «духовного батька» словацького народу католицького священика Андрія Глінки (1864–16.08.1938). Створена 8 жовтня 1938 р. для забезпечення внутрішньої безпеки та правопорядку в автономній Словаччині на чолі з Каролем Сидором. Декрет уряду Й. Тісо від 29.10.1938 р. проголосив Глінкову гвардію єдиною організацією, в якій словацька молодь могла проходити парамілітарний вишкіл. Цим самим було оформлено правовий статус цієї організації в автономному краї.

Едмунд Бачинський (1880-1945) – міністр внутрішніх справ автономного уряду Підкарпатської Русі. У міжвоєнний період один із лідерів москвофільства на Закарпатті. У 1929-1938 рр. обирався сенатором Чехословацького парламенту від аграрної партії.

Лев Прхала (1892-1963) – генерал армії. В 1914-1917 рр. воював в австро-угорській армії на східному фронті. 1917 р. потрапив в російський полон. Під час громадянської війни в Росії командував 8-им чеським стрілецьким полком у Владивостоці, який воював проти більшовиків, очолював уральський фронт. У 1919 р. командир 3-ої чехословацької дивізії, входив до складу вищого командування об’єднаних білих військ на території Сибіру.

В 1921 р. емігрував до Франції та Чехословаччини. У 1925-1931 рр. – командир 12-ої чехословацької піхотної дивізії в Ужгороді. 1931-1933 рр. – начальник генштабу чехословацької армії. 1933-1938 рр. – командир 3-ої армії. З 16 грудня 1938 р. до 15 березня 1939 р. – командувач всіх чехословацьких військ на території Закарпаття. 6-14 березня 1939 р. – за призначенням президента Чехо-Словаччини Е. Гахи обіймав посаду міністра внутрішніх справ, фінансів та комунікації в автономному уряді А. Волошина.

Управління державної поліції – центральний орган української поліції при уряді А. Волошина, створений наприкінці жовтня 1938 р. для особистої охорони прем’єр-міністра та членів уряду Підкарпатської Русі, забезпечення безпеки та правопорядку в автономному краї. Її директором став капітан Ю. Білей. За своєю структурою українська державна поліція поділялася на таємну (політичну) та уніформенну. Першу очолював капітан Пановський, і вона мала в своєму складі паспортний та кримінальний відділи.

Паспортний видавав громадянські паспорти, дозволи на виїзд за кордон і в’їзд на територію автономного краю. Кримінальний відділ займався боротьбою з кримінальними та політичними злочинцями, здійснював слідчі дії.

Уніформенна поліція на чолі з поручиком В. Романчуком охороняла урядові будівлі та інші важливі державні об’єкти, чергувала та патрулювала на вулицях Хуста. Крім цього, вона виконувала допоміжну функцію при політичній поліції і залучалася до здійснення облав, арештів та обшуків. У лютому–березні 1939-го, за підрахунками істориків, до української державної поліції Карпатської України записалося 278 чоловік. Головна діяльність поліції зводилася до боротьби проти угорських агентів та провокаторів на території краю.

Олег Кандиба (Ольжич) (08.07.1907-10.06.1944) – визначний націоналістичний діяч. 1929 р. закінчив Карлів університет у Празі, археолог. З 1929 р. культурний референт проводу ОУН (ПУН). У 1938-1939 pp. офіційний представник ПУНу при автономному уряді А. Волошина в Хусті. 1941-1944 pp. – керівник підпілля ОУН(м) на території України. Восени 1941 р. брав участь у створенні Української Національної Ради в Києві. У травні 1944 р. заарештований німецьким гестапо у Львові. Загинув 10.06.1944 р. в концтаборі Заксенхаузен.

Джерело: Олександр Пагіря. Карпатська Січ. Військове формування Карпатської України: науково-популярне видання. – К.: Темпора, 2010. – 152 с.: іл.