Федір Гайович: Що ховається за “якзиковим плебісцитом”?
Вже 18 років панує в закарпатському шкільництві хаос і «мовна боротьба». В українських школах навчають дітей всякими злісно покрученими язичіями, поганою «русскою» мовою, незважаючи на те, що все це не згідне з принципами педагогіки.
Чехословацьке міністерство, що мало б респектувати принципи педагогіки й згідно з ними поступати, робить навпаки: замість підручників рідною, материнською, цебто українською мовою, затверджує злісно жахливу писанину москвофілів «русскіе учебнікі та граматікі» Сабовів і Васілєнковів. Очевидно, що ухвалення цих неграмотних «учебніков» збільшило хаос в українському шкільництві. Цього чехословацькому міністерству було мало…
Воно підлило спирту в вогонь: ввело «мовний плебісцит».
Ще ця комедія не скінчилась, як вже всілякі чеські, а вслід за ними й «русскіе» газети вихваляють чехословацького міністра Франке.
Якийсь Л. П. з «Soboty» вигукує: «Перед кількома літами написав десь Іван Ольбрахт, що міністр, який зробив би порядок з мовним хаосом Підкарпатської Руси заслужив би собі бути блаженним… тепер вдалося міністрові Франке в основі розв’язати те важке завдання й заслуговує на здивування, яким звичайним і демократичним способом те зробив. Виходячи з того, що школа є основою всієї єдності й всього мовного хаосу, дав право голосувати батькам підкарпатських дітей про те, якою мовою мають навчати в школах… плебісцит, що дасть мовну єдність, – вигукує далі писака, – має одне глибоко культурне побічне значення, а саме: стається передумовою для основи й розвитку самостійної русинської літератури, що була дотепер у незначних зародках». Ось яка мета «мовного плебісциту»!
Однак проти вигукувань писаки говорить чеська Академія наук, а весь культурний світ знає, що на Закарпатті живе частина великого 50-ти мільйонного українського народу, а не якісь «карпатороси» чи «русіні».
20 тисяч представників усього українського населення Закарпаття в Ужгороді дня 17 жовтня знову гордо показали перед всім світом, що закарпатські українці є частиною великого українського народу й рішуче домагалися українських підручників для своїх дітей. Бо ж закарпатські українці говорять однією українською мовою з українцями Галичини, Буковини, Бесарабії й Східної України.
Про «підтримку» українців з боку Польщі свідчать польські шибениці, тюрми й безконечні судові процеси проти українського населення Галичини!
Джерело: Стилос проти стилетів: Карпатська Україна у журналі «Пробоєм» (1934-1943) /Упорядкування, передмова та примітки Леся Белея; Дизайн серії Надії Пономаренко. – Серія Ucrainica: ad fontеs. Книга 5. – Ужгород: Ґражда, 2009. – 232 с.: іл.
