Сьогодні по-перш зібрався гурток на подвір’ї і заспівав українську пісню, прекрасну, чудесну. Цим разом Андрій Ворон не витримав – вибухнув голосним риданням, як на днях я при гімні…
– Василю, все втрачено…
Описую дальше нашу мартирологію. Під враженням того страхіття годинами ходжу по подвір’ї, як дурний…. Переживаю… Боже, спусти на них кару за пролиту нашу кров, за наші страшні муки!
Дійшла чутка, що Василь Мірявець у Тячеві помер. Нещасний хлопець! Недавно вженився, молоде подружжя, здається, мають дитинку. Кажуть, що помер на запалення легенів. Може, й так, але до того спричинились побої і ця цементова долівка… Як з ним було зле, пустили додому вмерти… Ох, кати, проклятії кати!
Бідна пані Купарова прибула до табору шукати мужа. Тут його нема… вона вже вдова… Але про те не маю відваги їй сказати. Перекинулись кількома словами через пліт, але вояк мене відігнав.
Джерело: Василь Гренджа-Донський. Щастя і горе Карпатської України
