Дня 16-го жовтня, в неділю, відбулися в найбільшій ужгородській залі кіно “Уранія” великі демонстративні збори Української Народної Ради.
Збори відкрив д-р Юлій Бращайко і між іншим сказав:
– В цей день мали відбутися маніфестаційні збори обох Народних Рад: української і русскої, де мали промовляти міністри і делегати обидвох рад. Але пан прем’єр Бродій не погодився на спільний виступ з невідомих причин. (Шкода, бо між населенням панує протимадярський настрій і то можна було використати).
– Вже в останній хвилі заповіли ми селам, щоб не приходили, але всі не могли ми сповістити. Може, й добре, бо ось бачимо, що прибули ви в такій масі, а це свідчить про вашу свідомість.
Після цього взяв слово пан державний секретар о. Августин Волошин:
– На нас дивляться великі держави як на націю. Ми мусимо доказати, що ми політично і національно зрілі, щоб перебрати ведення нашої країни в наші руки. Ми не позволимо торгувати собою. Чотири великі держави, як будуть судити, то мусять дивитись і на наш життєвий інтерес. Я певен, що їх присуд піде на нашу користь, але коли не будемо свідомі, здисципліновані, то вони махнуть рукою. Через те проявляймо свою свідомість і тут, і на околиці. Гуртуймося, висилаймо телеграфічні протести до посольства великих держав. Задокументуймо, скажім відкрито, що не хочемо з тою державою мати нічого спільного, де ми були рабами, де ми були погноєм мадярів. Не сміють від нас забрати залізничну лінію й урожайні притисянські землі!
Народ гуде: “Так є! Так є!”.
– Складом нинішнього уряду і ми не є задоволені. З нашої сторони була охота співпрацювати, але не бачимо щирости. Коли ми підемо до боротьби з організованою силою, то в скорому часі ми поставимо умовини і вирішимо долю нашого краю.
Наступним промовцем був міністр Ревай:
– Українки й українці! Від середи зробили ми перші кроки до розбудови нашої країни. В Празі заграничні журналісти питали мене, чи з державністю не стане наша земля піємонтом до створення великої самостійної української держави. Тяжко вірити, щоб півмільйонове населення створило державу 50 мільйонової маси, та нема сумніву, що наші успіхи будуть електризуючою силою для цілого українства на всьому світі. Але тепер з цим мусимо обережно поступати, щоб у політичному світі не настали які комплікації, щоб нас не задавили вороги. Ми мусимо доказати перед світом, що ми народ зрілий на самостійне політичне життя. Підкарпатські українці хочуть жити своїм національним життям, ми нікому, ніякій державі не кидаємося в обійми… Звернули мені увагу закордонні журналісти на ту велику радість українців у Галичині і деінде з приводу іменування нашої влади. А я відповів, що вони наші брати по крові, і, зрозуміла річ, що вони радіють нашими успіхами, так само, як би ми раділи їх здобутками. Український нарід на найбільше на захід висуненій землі виборов собі волю і незалежність, що має велике значення для цілого українського народу. Сонце завжди сходить зі сходу, але може бути, що цим разом воно зійшло з заходу (великі овації)… Але нашу радість знепокоюють голоси тривоги. Ворожі агітатори каламутять воду.
В сусідніх державах роблять пропаганду, щоб зробити заворушення між українським населенням, щоб потім показати світові, що тут вибухло комуністичне повстання… щоб потім призвати сюди чужих робити порядки… Але наше здисципліноване населення постояло і не далося спровокувати, ані заманити в їхні сітки… Від середи наша країна вільна. Стара Чехословацька Республіка перетворилася в федеративну державу чеської, словацької й української республік. Будемо мати тільки спільного голову федеративної держави, заграничну політику, військо і гроші. Всі інші функції празьких міністрів перейшли в наші руки.
Ми осягнули максимум того, що в кожному разі могли осягнути. А тепер від вас і від нас усіх залежить, щоб сконцентрувати всі наші сили до творчої праці. Ми мусимо з’єднатись і перебрати всю владу в руки тим більше, коли творимо майже 70% всього населення, отже, абсолютну більшість. Перед нами ще велике завдання, переведення виборів, скликання сойму, упорядкування конституції. В нас партій нема, під проводом Народної Ради мусимо скупчити всі фізичні і моральні сили нашого народу.
– З русскими ми пішли на компроміс. Але дуже помиляються ті, що думають, що вони гратимуть головну роль, а ми другорядну. Проти таких замірів всі українці, як один, мусимо виступити.
– Після впорядкування кордонів нас жде велика праця. Наша влада мусить вирішити господарсько-рільничу проблему, щоб біля сто тисяч перелюдненого верховинського населення кудись примістити.
Мусимо хоч тепер перевести земельну реформу і подбати про працю і хліб для цілого населення нашої країни.
– Закликаю всіх українців до спільної праці. Зробім “табуля раса”, забудьмо все, що нас розділювало. Ми не сміємо поповнювати таких хиб, як 1918 року. За 20 років нашої боротьби ми вже дечого навчилися. Кожна свідома одиниця нехай стоїть на своєму місці, а наша народна єдність нехай буде тією скелею, на якій ми побудуємо краще майбутнє нашого народу.
Промовець Федір Ревай:
– Ось у моїх руках летючки, які видали панове з противного табору. Супроти нас наші рускіє обіцяли толеранцію, а тепер наше населення називають українськими бандитами. (На залі величезне збурення й викрики: “Фуй! Ганьба!”). Ці панове не мають місця на нашій землі! (Викрики: “Так є!”). Ось учора попрощали ми нашого героя в Дубриничах, Андрія Ригана, якого вбила мадярська банда… Ми хотіли сьогодні запротестувати перед цілим світом проти мадярської пропаганди, але ці пани, замість того, щоб з нами разом маніфестувати проти мадярні, видають проти нас летючки (викрики: “Ганьба! Розпустити Автономний Союз!”).
Промовець Степан Клочурак:
– Ми мусимо зреорганізувати, перетворити ціле наше політичне життя. Ми мусимо зімкнутись довкола Української Народної Ради і спільним, одним українським фронтом піти до боротьби. Я вже пережив одну революцію і багато навчився. Навчився я, по-перш, і пізнав, що тільки той виграє, хто не втратить своїх нервів і свого спокою. Мусимо виконувати всі накази проводу і не втратити голови, не втратити свого здорового розуму. Під проводом Народної Ради йдемо до боротьби. Витворюймо гурти цієї Ради, які освідомлювали б народ, і приготовляймося до вирішаючого кроку, щоб на нашій українській землі була своя українська влада! (Вигуки з зали: “Так є!”).
Д-р Степан Росоха:
– Сповіщаю сумну вістку: у зв’язку з нашим визволенням і проти польської політики протестувала передучора у Львові українська молодь. При демонстраціях польські бандити вбили 11-х українців, а 56-х тяжко зранили. Поляглим борцям віддаймо честь повстанням з місця й однохвилинною мовчанкою…
– Щодо дальшого, то ставлю внесок ухвалити таке: Негайно усунути ведучих урядовців, які шкодять українській справі (вигуки: “Так є!”), усунення русотяпських шкільних інспекторів, заборонити всі чеські школи, усунути мовний хаос і державною мовою признати мову українську (великі оплески на залі) і перебрати поліцію і жандармерію в свої руки, перебрати пошту і управу залізниці, перевезти наше військо на Підкарпаття і застановити всі екзекуції! (Вигуки з зали: “Так є!”).
Промовець В. Ґренджа-Донський:
– Провокують нас мадяри, а вже й ті роблять провокації, з якими ми пішли на компроміс… Сьогодні владними літаками та автами розкидують летючки проти українців, замість того, щоб іти проти спільного ворога. Проти мадярської банди, проти провокаторів всілякої масти українське населення безборонне і не є запевнене. Тому ми вимагаємо, щоб українське населення було озброєне. (Вигуки з зали: “Так є!”). Ми вимагаємо в руки зброю, і тоді ми оборонимо своє життя і своє майно. Зброю нам у руки давайте! (Величезні вигуки: “Зброю нам у руки, зброю!”) Ми святочно проголошуємо, що від сьогодні синьо-жовтий прапор уважаємо своїм державним прапором. (Великі оплески і вигуки: “Проголошуємо!”).
Д-р Юлій Бращайко:
– Пропоную з нинішніх загальних зборів післати телеграми амбасадорам чотирьох великих держав у Празі з нашим проголошенням, що ми хочемо жити в федеративній державі чехів, словаків і українців Ми протестуємо проти всякого порушення наших границь, які загарантували 28 держав, між іншими і ті великі чотири держави, що тепер рішатимуть про нашу долю. Наші господарські і комунікаційні інтереси вимагають цілість нашої країни… Зі всіх сіл Підкарпаття подібні телеграми мусять піти на адресу амбасадорів тих держав, щоб вони бачили, що цілий народ противиться всякому нарушенні границь…
Всі внески маніфестаційні збори прийняли. Наприкінці відспівано український гімн і з тим народ, вище тисячі душ, розійшовся.
На нинішніх зборах було видно той запал, той ентузіазм, яким перейняте наше населення, зокрема наша українська молодь. Ми віримо в свою перемогу, бо народ з нами!
Джерело: Василь Ґренджа-Донський. Я теж українець,- Ужгород: Закарпаття, 2003 – С. 311-315.
