Мировим договором між переможною Антантою і ЧСР, підписаним 10 вересня 1919 року в Сен-Жермен-ан-Ле, Карпатську Україну приєднано до ЧСР. Постанови Мирового договору (§ 10-13) відносилися до Гарантій автономних прав та створили основу дій державно-правових взаємин між Карпатською Україною і ЧСР, тому наводимо їх тут повністю:

Частина II, параграф 10
Чехо-Словаччина зобов’язується встановити Руську Територію на південь від Карпат в кордонах, визначених головними Союзними і Дружними державами, як автономну одиницю в Чехо-Словацькій державі і надані їй самоуправління, сумісне з цілісністю держави.

Параграф 11
Країна русинів на південь від Карпат буде мати окремий Сойм. Цей Сойм буде мати законодавчу владу у всіх мовних, шкільних і релігійних питаннях, у справах місцевої адміністрації та в інших справах, які закони Чехо-Словацької Республіки йому визначать. Губернатор Країни русинів буде іменований Президентом Чехо-Словацької Республіки і він буде відповідати Сойму.

Параграф 12
Чехо-Словацька Республіка зобов’язується, що урядовцями в Країні русинів будуть призначатися по можливості мешканці цієї території.

Параграф 13
Чехо-Словаччнна забезпечує Країні русинів пропорційну репрезентацію в парламенті Чехо-Словацької Республіки, у який обере депутатів на підставі Конституції Чехо-Словацької Республіки. Ці депутати не будуть мати право голосування у таких законодавчих питаннях, які будуть належати Руському Сойму.

Згідно із прийнятими зобов’язаннями, наведені постанови договору були включені у Конституцію Чехо-Словаччини, але у дещо зміненому вигляді. Конституція ЧСР була опублікована в офіційному Збірнику законів і розпоряджень 29 лютого 1920 р. ч. 121. Ліґа Націй прийняла гарантію відносно впровадження автономії в життя. У розумінні чехо-словацької конституції, ті міжнародні договори або їх частини, що були опубліковані в офіційному Збірнику законів і розпоряджень, набувають сили державного закону.

Вони не можуть бути відкликані звичайним дипломатичним шляхом, як це водиться у міжнародних договорах, а тільки відповідною дорогою і формою нового державного закону, в даному випадку – кваліфікованою 3/5 більшістю голосів (параграф 33 Конституції ЧСР).

Конституційні Гарантії автономії були великою легальною зброєю в руках русинів-українців, яким у їхній багаторічній боротьбі за її здійснення ніяк не можна було підсунути що боротьбу під поняття іреденти чи протидержавної дії. Між постановами Сен-Жерменського договору і Конституцією ЧСР у справі автономії є, однак, поважні розходження, як також і помилкова інтерпретація. На найважливіші з них варто тут звернути увагу.

Постанови Сен-Жерменського договору відносно автономії є включені в параграф 3 Конституції, який постановляє:

1. Територія Чехо-Словацької Республіки творить суцільну і неподільну цілість, кордони якої можуть бути змінені тільки конституційним законом {відступ ввідного закону).

2. Автономна територія Підкарпатської Русі, яка дістане найширшу автономію, сумісну з цілісністю Чехо-Словацької Республіки, буде невід’ємною частиною цієї цілісності, а то на основі добровільного приєднання, згідно з договором між Головними і З’єднаними Союзниками та Чехо-Словацькою Республікою в Сен-Жермен-ан-Ле від 10 вересня 1919 р.

В окремих частинах Конституції ЧСР є помітна тенденція обмежити правомочність губернатора та послабити законодавчу владу Сойму Карпатської України. Зрозуміло, Сен-Жерменський договір не вирішує всі правові проблеми, що виникають із приєднання Карпатської України до Чехо-Словаччини, і залишає, таким чином, широке поле для пізніших угод між їх учасниками. У Конституції ЧСР є, однак, грубо порушені ясно формульовані основні принципи договору. Ось, наприклад, у параграфі 3, відступ 6 наводиться: «На чолі Підкарпатської Русі с Губернатор, іменований президентом Чехо-Словацької Республіки на внесок Уряду і є відповідальний також Сойму Підкарпатської Русі». У цьому відступі параграфу 3 конституції є два принципові відхилення від постанов Сен-Жерменського договору. Мировий договір ясно постановляє, що Губернатора краю іменує президент держави, але зовсім не передбачає, що «на внесок Уряду», тобто центральної влади у Празі.

З логіки Сен-Жерменського договору випливає, що президент республіки призначає Губернатора на пропозицію Сойму Підкарпатської Руси і він є відповідальний перед Соймом. Призначення губернатора президентом республіки за пропозицією празького уряду ставить його в повну залежність від влади у Празі, чим віднімаються йому його автономні привілеї. У такому випадку губернатор стає вищим державним урядовцем, якого празький Уряд може будь-коли замінити іншою особою. Це міняє цілий смисл Мирового договору про «якнайширшу автономію, сумісну з цілісністю держави».

Рівно ж вставка слова «також» міняє концепцію Сен-Жерменського договору стосовно компетенції та відповідальності губернатора. Мировий договір ясно визначає, що Губернатор є «відповідальний Руському Сонму». Вставка слова «також» робить його відповідальність Сойму другорядною, бо у зміненій в конституції формі губернатор відповідає перед президентом республіки, чого в Мировому договорі зовсім нема, а щойно відтак є відповідальним «також» Сойму. Цими двома змінами в конституції республіки грубо порушено основні постанови Сен-Жерменського договору, які Чехо-Словаччина прийняла і зобов’язалася їх виконувати.

Навіть таке очевидне обмеження прав і компетенції губернатора не вдовольняло Уряд у Празі.

Розпорядженням уряду від 20 квітня 1920 р. чис. 121 § 3 всю цивільну владу в Підкарпатській Русі передано віце-губернаторові, чим від губернатора Жатковича відібрано його екзекутивні права, що його невдовольняло.

Джерело: Вікентій Шандор. Спомини. У 2-х томах. — Т. 1: Карпатська Україна, 1938—1939. — Ужгород, Нью-Йорк, 1996 (ISBN 5-7707-6383-3); — Т. 2: Карпатська Україна 1939—1945. — Ужгород, 2000.