Продукція язиков
Граматична фантазія в І дії
(Вістка з газети: Міністр шкільництва скликав комісію, що мала рішити язиковий спір на Підк. Руси. Але з огляду на несприятливу погоду (атмосферу) засідання цієї комісії відложено на 10 літ зі значно збільшеним числом учасників). Діється в Празі 1941 р.
Предсідатель:
Мілі панове а дамі!
Рачте, просім,
урчіт самі —
Які язік мусі міт
Подкарпаторускі лід.
Один автономіст:
Наши славньї педагоги
И карпатски филологи
Бізонь ипен дєсать лет
Кликають на цєлий свєт:
Чеги — нос свой не втручайте,
Автономію нам дайте!
Собственньїй у нас єсть нос,
Даби разрєшіть вапрось.
Один фахівець:
В нас біда, що до язика
Кождий пхає свого носа.
Каже: штука невелика
Братись до цього вопроса.
Другий фахівець:
Я, панове, ось недавно
Винайшов такий патент —
Що цю справу препогану
Вирішить в один момент.
Хай коміс’я наша з Богом
Ходить з хати та до хати
І давай перед порогом
Хлопа кождого питати:
«Хлопе! Покажи язик!
Чи до нього ти привик?
Чи тобі він відповідний,
Або, може, невигідний?»
Справу, взявши так критично,
Вирішим систематично:
Що який язик хлоп має
І якого він бажає.
Один спеціаліст:
Я знов раджу по всіх селах
Підкарпаття походити
І слова — що суть усюди —
У граматику всадити!
А слова — що вже не всюди
Однаково виглядають —
(Віл, вул, вол — кінь, кунь, кобила)
Місця в практиці не мають!
І тому такі всі річи
Треба в русинів забрати,
То тоді ці грішні назви
Перестануть уживати.
Один общемислящій:
Наш-ь язьїк-ь карпаторусскій —
Плохой файтьі кавардакь,
Бо у немъ не существуеть
Ани слово «даъ» ни «какъ».
Два посли:
Весь народ ідет за нами,
І зато мы с’ме пОслами.
Дайте книг такі в деревню,
Чтоб народ наш не узнал —
Кожу днесь тко дрет із него,
А тко раньше сію драл.
Один філолог:
Наш народ уже добився
Той культуро на вершок,
Відколи у нас з’явився
У граматицо дашок.
Тим самим ціла проблема
Вірошена наохтема:
Буде й конь, и вол, й народ
Під дашком отьім сидіти —
И ніхто най не питає —
Хто ми є, й ЧИЇ ми діти.
Один автохтон:
Русин наш — кедь так юж треба —
Ни вкраинець, ни москаль,
Он упал себі из неба;
Правда се єсть исторична,
Нам соборности не треба!
Наша шкура еластична.
Один настоящій:
Ви не дєлайте здєсь шуток!
Бєрєгітесь, гаспада!
Вот пробудітса Росія —
Вам канєц прійдьот тагда.
Один консерватист:
Виджу я ужек’ из сього,
Ож не рішиме ничого.
Каждый ще лем зачинаєт,
А часу уж не хватаєт.
ОДИН учитель:
Дайце нам ЯЗЬІК у школьї,
Всякий — хоч и хінський,
Хоч мадьярській, хоч кацапській,
Лем не украинський.
Бо кедз пан изь кавийгазу
Пойдзе в керт шийталувати,
Нем легет никаким каком
По-простацьки глаголати.
Один референт:
Лихо нам із сим вопросом,
Так як курці із яйцем.
Я вже бачу, що ніколи
До кінця ми не дійдем.
А тому, що в нас премного
Славнозвісних філологів,
Маємо над чим рішати
Повних десять тисяч років.
Предсідатель:
Негадайте се так грознє
Гледьте, панове, є поздє:
Мусіме їт на об’ед,
Кром’є того, як йсем спатржіл
Вєці нелзе віговєт
Прото мусім то єднані
Одложіт на десет лет.
Всі (співають):
Ми вперьод нагнали дІло
Тельо вельо, кельо нужно.
Заонанджившися смыло
Воскликнімо разом дружно:
Ильйен! Наздар! Да живйот
Возлюбленний наш народ!
*
Довідка. Іван Федорович Рознійчук (літературний псевдонім: Марко Бараболя; 19 квітня 1910, Ділове — 27 листопада 1945, станиця Пашківська, нині смт Пашківський, Краснодарський край) — вчитель, український письменник-сатирик міжвоєнного періоду з Закарпаття.
Марко Бараболя
Народився в родині свідомих селян-гуцулів у селі Требушани на Мараморощині (нині — с. Ділове Рахівського району). 1939 року замордовано його батька разом з іншими українськими патріотами-односельцями. Початкову освіту одержав у рідному селі; закінчив торговельну академію у Мукачевому. Працював вчителем у Рахові та Ясіні; опісля працював у банку в Ужгороді.
У 1928—1935 роках часто виступав з гумористичними нарисами і гострою сатирою у періодичних виданнях Закарпаття на суспільно-політичні та культурні теми: з великою поетичною майстерністю висміював недоліки громадського та культурного життя краю. Вибрані праці видано в збірці «З-під їдкого пера Марка Бараболі» (1941) та «Тутешняцька губернія» (1970), «На Верховині» (1984).
Словацьке педагогічне видавництво у Братиславі — Відділ української літератури у Пряшеві — видало невеличку збірку творів Марка Бараболі, яку впорядкував Михайло Мольнар. У післямові укладача відзначається, що твори Марка Бараболі своїм художнім рівнем значно вищі за твори більшості сучасних письменників-закарпатців — це найкращі зразки української літератури на Закарпатті: вони мають право вважатися надбаннями загальноукраїнської сатири та цікаві не лише змістом, а й формою та мовою, якою сатирик блискуче володів і якій приділяв особливу увагу.
1943 року мобілізований як угорський підданий в угорську армію, яка воювала на боці нацистської Німеччини. Довгий час припускали, що він загинув як вояк мадярського війська на Східному фронті. Проте 1945 року в листах від свідків виявилося, що 13 жовтня 1944 його взяли в радянський полон та відправили у табір для військовополонених у Новоросійську: там же працював на розчищенні міських руїн.
Лише з початком 1990-х віднайдено в московських архівах документ про його смерть: захворів на фронті на туберкульоз і помер у військовому евакуаційному госпіталі в станиці Пашківській на Кубані. Серед імен вибитих на мармуровій плиті біля братської могили є ім’я і прізвище Івана Рознійчука (вікіпедія)
