Закарпаття 50-80-х років ХХ ст. Село Горонда. Відстороненість і пильний нагляд. Нелегко жити й писати без віри в те, що твої речі опублікують. То все одно, що на безлюдді гукати порятунку. Треба мати неабияку волю і любов до праці, до життя, до людей…
Отець Юрій Станинець віддається проповідям. Написані високим стилем надзвичайно цікаво й дохідливо, насичені думками з літератури, мистецтва, філософії, історії, пересипані прислів’ями, приповідками, по-рівняннями, вони є справжніми зразками мистецтва гомілетики, високохудожніми філософськими творами.
Ці проповіді стали б доброю наукою для нинішніх семінаристів, бо панотець був добрим греко-католицьким священиком, священиком у повному значенні цього слова, з європейською освітою й палким почуттям любові до не менш стражденної, ніж він сам, країни під Карпатами. Можна тільки дивуватися з його великого терпіння й проник-ливого речництва в ім’я Господнє…
Пропонуємо оду з проповідей Юрія Станинця.
Дорогі браття і сестри во Христі!
Коли фарисеї, що дали розіп’яти Ісуса, досягли своєї мети, бо Ісус уже висів між небом і землею, розіп’ятий на хресті, затамовано дивилися на Нього, і числили кожний Його віддих, нетерпляче чекаючи, коли вже останній раз віддихне, коли вже помре, щоби спокійно вернулися до міста, бо збулися найбільшого свого ворога. І нараз Ісус піднімає голову до неба:
‒ Звершилося! Отче, в руки Твої передаю дух мій! – сказав Христос і преклонив голову, випускаючи останній дих!
Та ще фарисеї не встигнуть з полегшенням зітхнути, як «сонце померкне, земля потрясеться, многі мертві встануть з гробів»… Та фарисеї замість того, щоб признати хоч тепер свою трагічну помилку, затикають свої вуха, щоби не чути землетрусу, закривають очі, щоби не бачити, що небо і земля клоняться перед смертю Ісуса, втікають, щоби нічого не знати.
Та стоїть під хрестом і чоловік іншої натури. Поганин, сотник, що керував мученням і розп’яттям Ісуса. Не знає, хто він такий, але дивиться і зразу впізнає Ісуса Христа і визнає:
‒ Воістину Син Божий… ‒ і клонить коліна.
З поганським сотником і ми клонимо свої голови, свої серця і викрикуємо з твердою вірою на весь світ:
‒ Воістину Син Божий! Амінь.
Але які причини, чому признаємо ми Ісуса Христа Сином Божим?
1. Бо на Ньому сповнилися всі пророцтва Старого Завіту. Пророки, осіяні Духом Святим, сотками літ перед Його приходом написали час і місце Його народження. Його науку, чуда, страсті, смерть, воскресіння і вознесіння на небо, так ясно описали, що їх називають старозавітними євангелістами. Він є тої самої природи, що Бог Отець. Такий самий вічний, премудрий, всевідучий, всесильний, безконечний. І коли в часі стався чоловіком і народився з Пресвятої Діви Марії, щоб нас відкупити від первородного гріха, не перестав бути Сином Божим.
2. Називає Його Сином Божим сам посол Бога Отця, архангел Гавриїл, коли приносить радісну вістку Діві Марії, що вона вибрана за матір Божу, коли каже їй: «Се буде велій і син Вишнього наречеться…» (Лука І, 32).
3. Сам Бог Отець два рази називає Його своїм Сином. Раз при Його хрещенні в ріці Йордані. (Мат. 3, 17). А при Його преображенню на горі Тавор повторяє, що: «Сей єсть Син мій возлюблений, про нього же благоволих: того послухайте» (Мат. 17, 5).
4. Та найбільше доказів маємо від самого Ісуса Христа. Ціле Його життя є доказом того, що Він є Син Божий, що Він є той, що має власть над живими і мертвими. «Дасться ми всяка власть на небі і на землі».
Його незчисленні чуда на людях і в природі, на живих і мертвих свідчать про те, що Він є всемогучим Сином Божим. Своїм воскресінням доказав, що підпорядкована і сама смерть, бо «смертю смерть подолав», як Бог. Сам називає себе Сином Божим і через це й дає причину фарисеям засудити себе на смерть за таку велику «хулу».
5. За Сина Божого признають Його апостоли, як св. ап. Петро, ап. Фома, який вложив пальці у Його рани вже не тільки в те вірить, що Він воскрес, але й в те, що Він Син Божий. І за цю віру всі апостоли, крім Йоанна, жертвують і своє життя.
6. Святі отці Церкви Сином Божим ісповідують Його безперервно. І коли Арій зачинає учити, що Ісус Христос не є тої самої природи, що Бог Отець 325 року збираються св. отці на перший вселенський собор у Нікеї і одноголосно засуджують Арія і його науку, як безбожну і єретичну, та одностайно проголошують на весь християнський світ, що Ісус Христос є єдинородний з Богом Отцем.
7. Мільйони і мільйони мучеників сміливо пішли на найстрашніші муки і смерть тільки за те, що не хотіли поклонитися ідолам, і то тому, бо тільки одному Ісусу Христу подобає кланятися і Йому служити, бо тільки Він є правдивим Сином Божим.
8. І в кінці ще раз підкреслимо, що не тільки християни, не тільки люди, й дияволи признають Його Сином Божим і мусять Йому підкорятися.
9. Мільйони людей різних рас і національностей, чоловіки і жінки, молоді і старі, учені і неграмотні, також признають Його за Сина Божого. Але мільйони є й тих, що не признають Його, категорично заперечують Його існування. Кажуть, що все, що про Нього написано, то ‒ фантазія, казка, легенда, яку створили бігом часу люди.
Правда, не звертають увагу на такі науки, як археологія, яка знайшла, роз’яснила і наповнила музеї пам’ятками тих часів, а всі вони свідчать, що був Ісус Христос. Архіви і бібліотеки переповнені оригінальними документами, які свідчать на користь Ісуса Христа, Сина Божого. Але хіба то аргумент тим, що за всяку ціну і всілякими способами хочуть доказати, що немає ніякого Бога, а тим самим не було і ніякого Ісуса Христа, Сина Божого.
10. Дарма. Історія свідчить за Ісусом. Взяти хоча б одночасника Ісуса Христа поганського історика Таціта. Він знав про Ісуса багато і лишив нам записку, що був завзятий проповідник нової віри на ім’я Ісус Христос. Робив дивні діла, за що найшов собі ворогів, які оскаржили його за зраду держави і був він розіп’ятий. Та цього замало людям, яких головна ціль – вирвати з сердець людей віру в Бога.
Але й це має статися. Ісус Христос – Син Божий, і це знав наперед, як всевідучий Син Божий, і тому так попереджає нас: «Прийде час, що будуть вас переслідувати і ненавидіти через мене…
11. Але нашу віру в Ісуса Христа, Сина Божого, це не підірве. Ми вірили до тепер – будемо і по цьому вірити, що він є Син Божий, що Він є наш Відкупитель, що Він є той Месія, котрого пророки тисяча літ наперед запророкували. Він є той, що з любові до нас залишив небо, стався чоловіком, учив, проповідував, творив чудеса, лишив нам Євангельську науку, установив тайни – джерела благодаті Божої. Він є той, що терпів і умер за нас на хресті, але по трьох днях – своєю силою славно воскрес із мертвих – яко Бог. Він є той, що приказав апостолам проповідувати свою науку і ширити по цілому світові. Він є той, що обіцяв, що йде на небо, але не за те, що лишає апостолів, але щоб всім, що вірують в Нього, приготувати місце там. Він є той, що сказав, що йде щоб зіслати Духа Святого, котрий їх укріпить і наставить на всяку істину. Він є той, що сказав, що хоч видимо залишає їх, але невидимо з ними буде у всі дні до кінця віку. Він є той, що пообіцяв, і того додержить, бо Він є Ісус Христос, Син Божий…
Написано в Горонді, липень 1958 р.
