З’їзд у Хусті

Всенародний з’їзд делегатів Угорської Русі в Хусті відбувся у встановлений термін – 21 січня 1919 року у фізкультурній залі горожанської школи. У ньому брало участь кілька сотень делегатів зі всіх районів Закарпаття, включно і з Пряшівщини.

Пряшівщину на Хустському з’їзді представляв Яцько Остапчук із Радвані-на-Лабірці. Деякі прибули вже за кілька днів до відкриття з’їзду, щоб познайомитися із успіхами та невдачами Гуцульської Республіки.

Невдалий похід на Сиґіт був найчастіше обговорюваною темою в кулуарах з’їзду. Та все ж таки неуспіх не відрадив делегатів від боротьби за приєднання Закарпаття до України. В резолюції з’їзду є і такі пункти:

“1. Всенародні збори угорських русинів-українців з дня 21 януара 1919 р. висказують з’єднання всіх русинів-українців з комітатів: Мармарош, Угоча, Берег, Унг, Земплін, Шариш, Спиш, Абуй-Торня – і прилучення русинами-українцями заселених земель до соборної України, просячи, щоби нова Держава при виконуванню сеї злуки узгляднила особливе положення угорських русинів-українців. Для того всенародні збори заявляють, що руський народ Угорщини X закон про Руську Крайну, даний в Будапешті з року 1918, не признає законом, бо повстав без його волі і без заступництва народу…

3. Всенародні збори просять, щоб українські війська засіли землі, заселені русинами-українцями на Угорщині, і щоби заосмотріли населення, живуще серед тяжких харчевних відносин, поживою”.

Протокол складений 21 січня 1919 р. в Хусті на Всенародних зборах угро-руського народу. Копія, знята 12 серпня 1921 р. з оригіналу Флоріаном Заплеталом, знаходиться в автора.

Атмосферу з’їзду описав В. Вишнянський (В. Желтвай) в газеті “Руська Крайна”:

“Заледве скінчив промову голова, коли Іван Волощук голосним словом крикнув до народу: “Куди хочете приключитися?” – “До України, до України!” – Отак голосили всі делегати від Попраду по Тису… Цілі збори робили вражіння вибухового вулкану, котрому дотепер не можна було вибухнути. Помітно було на лицях й очах, що цей народ пребагато терпів”.

На з’їзді, який закінчився гімном “Ще не вмерла Україна”, було засновано 100-членну Руську (Українську) Центральну Народну Раду (РУЦНР) на чолі з Михайлом Бращайком. До її складу увійшов і Степан Клочурак.

Отже, на Хустському з’їзді черговий раз пролунала ідея возз’єднання закарпатських земель з Україною. На жаль, політичні події наступних днів і місяців не дозволили на практиці реалізувати це возз’єднання.
Для угорського уряду проголошення Гуцульської Республіки, роззброєння угорського війська в Ясіні та рішення делегатів всенародного з’їзду в Хусті були неабиякою поразкою, тому на основі закону ч. X про автономію “Руської Крайни”, згідно з рішенням уряду ч. 928 від 5 лютого 1919 р., було створено “Русскій Правительственный Совіт” і оголошено вибори до “Русского Сойму”, які і справді відбулися 4 березня 1919 р. на території, не зайнятій чеським військом, однак участь в них була мінімальною.

Служба в ЗУНР

На початку квітня 1919 року Ст. Клочурак разом з Є. Пузою за дорученням Руської (Української) Центральної Народної Ради в Хусті знову відвідали прем’єра ЗУНР С. Голубовича та міністра військових справ Дм. Вітковського з проханням надати Гуцульській Республіці економічну й військову допомогу, без якої вона довго не зможе утриматися. У військовій допомозі їм і на цей раз було відмовлено з огляду на несприятливу міжнародну ситуацію. Зате обоє вони погодились, щоб у Станіславі було постійне представництво Руської (Української) Центральної Ради в Хусті. Першим представником Закарпаття (“Угро-України”) при уряді Західноукраїнської Народної Республіки у Станіславі голова РУЦНР Михайло Бращайко призначив Степана Клочурака. Він залишився жити у Станіславі, одержавши від Уряду ордер на кімнату в готелі “Бельві”.

На цій посаді він виконав значну роботу. Йому вдалося направити з Галичини в Гуцульську Республіку, яка страждала від нестачі харчів, цілі вагони муки, цукру, цистерни нафти в обмін на дерево.

Малозабезпечені люди, інваліди, вдови і сироти одержували харчі і нафту безплатно.

Допомагала Гуцульській Республіці і Велика Україна. Ст. Клочурак у Підволочиську особисто зустрівся з отаманом Симоном Петлюрою. Вислухавши його скаргу на поганий стан з харчами, Петлюра вислав до Ясіня як дар Української Народної Республіки кілька вагонів хлібної муки в білих мішках з написом “Україна”. Ці мішки з добротного білого полотна селяни довго зберігали як цінні сувеніри. За хлібом їздив до Підволочиська Степан Клочурак-старший. Допомога з України мала не лише економічне, але й велике моральне значення . Із Станіслава Ст. Клочурак часто виїжджав до Ясіня, тому що він і надалі залишався на посаді голови РУЦНР.

У Ясіні життя йшло звичною ходою. Для відновлення знищених війною будинків тамтешньої Народної Ради громадяни безплатно одержували дерево, було налагоджено залізничне сполучення між Раховом і Ясіням. Між Ясіням і Станіславом та Коломиєю щоденно курсували поїзди, а їздити можна було без віз. У школах відновилося навчання. Інваліди й пенсіонери щомісячно одержували пенсії.

У першій половині 1919 р. політична ситуація на Закарпатті значно ускладнилася. Східну частину Закарпаття аж до Берегова зайняли румуни, центральну з Мукачевом – угорці, а західну з Ужанською долиною – чехи. Певним острівцем свободи і незалежності залишилася Гуцульська Республіка з центром у Ясіні, та і навколо неї звужувалося коло окупаційних військ.

Джерело: Микола Мушинка. ЛИЦАР ВОЛІ: Життя і політично-громадська діяльність Степана Клочурака