У грудні 1981 р. в с. Боржавському Виноградівського району Закарпатської області блаженної пам’яті преосвященний владика Іван Маргітич, будучи ще священиком, відкрив підпільну семінарію. Коли майбутні семінаристи його запитували, чому він це робить і як вони будуть служити, коли таке переслідування, отець Іван відповідав: «Хлопці, прийде час – вас буде дуже треба». А коли бачив їхній страх казав: «Нас не заарештують ніколи, от побачите».
Викладачі в цій семінарії були отець Іван Маргітич, в основному він проводив всі заняття, іноді приходив на реколекції отець Павло Мадяр ЧСВВ і приймав іспити отець Антоній Мондик ЧСВВ. На початку всіх семінаристів було чотирнадцять, потім двоє відійшли, мали на то свої причини, але таємницю цієї семінарії тримали до кінця підпілля. Лекції проходили два-три рази в тиждень. З огляду на те, що всі працювали на державних роботах, навчання проходили вночі. Звечора розпочиналася Свята Літургія, після неї лекції десь до другої години, а іноді і до світанку, після чого кожен ішов на свою роботу. В неділі і свята збиралися ранком, коли ще було темно і до вечора. Вночі найкраще було збиратися і розходитися з огляду на таємничість цих сходин. Про підпільну семінарію знали тільки жінки кандидатів до священства і дуже обмежене коло близьких, яким могли довіряти.
Зустрічі відбувалися в приватних будинках самих кандидатів. Найчастіше зустрічалися в хаті Івана Бровді, батька п’ятьох семінаристів, а також, іноді в інших кандидатів, бо коли приходили сини до батька – було менше підозри. Як могли там переховувалися. Дуже часто обдумували як це робити, щоб менше привертати уваги до цих зустрічей. Винятком був отець Іван Маргітич, він ніколи не ховався. І коли інші звертали йому увагу, що він ніяк не конспірується, він заспокоював: «Не бійтесь, мене не видять, мене Бог сокотить».
Одного разу, 3 грудня 1987 року, перед святом Введення в храм Пресвятої Богородиці приблизно о 22 годині, вночі, підчас Святої Літургії, яка відправлялася в хаті Івана Бровді отцем Іваном Магітичем, КДБ вислідило це місце, і коли ми, діти (я тоді мав 11 років) під час «Херувимської пісні» виходили на подвір’я, а виходили всі разом, бо по одному не виходили, щоб не привертати увагу сусідів, – відкрили двері і в дім увірвалося КДБ з представниками сільської ради. Звичайно всі були дуже налякані, перестали співати «Херувимську пісню», поки отець Іван Маргітич, який завважив кадебістів останнім, тому що стояв спиною до дверей, не підняв дух вірних, звертаючись до «непроханих гостей», словами: «чому ви сюди прийшли, хто вас кликав». Потім всіх записали і просили о. Івана іти на сільську раду одягненим в священичих одежах. Отець Маргітич не погоджувався, поки ті не пообіцяли, що після він зможе закінчити Святу Літургію, він сказав такі слова: «Якщо нам не дозволите, то це буде Москва знати». Він, скинувши з себе ризи (мав таке правило, що завжди одягав на себе всі священичі одежі), поїхав з КДБ на сільраду з групою вірників, які не схотіли відпустити отця самого. На сільраді, провели з отцем ще свої бесіди, і просили на ранок з’явитися в районному центрі з священичими одежами і відпустили. Після, всі, у великому піднесенні закінчили Св. Літургію, співаючи на весь голос, якось і страху вже не було.
Цей випадок став переломним для підпільної семінарії, бо там, як нікого не заарештували, всі побачили, що КДБ вже не має тієї сили, яку мало до того часу. Після того о. Іван Маргітич провів багато поїздок до Москви разом з ветеранами війни і інших заходів по виході нашої Церкви з підпілля.
Стара церква в с. Боржавське, вхід залитий бетоном
Навчання в підпільній семінарії продовжилося ще до березня 1988 року, коли владика Софрон Дмитерко стимулював прискорення свячень. Свячення були проведені в будинку Івана Бровді. У п’ятницю, 25 березня кандидатам було уділено піддияконські свячення, в суботу дияконські, а в неділю, 27-го, було рукоположено дванадцять пресвітерів. Найстаршому з них, о. Івану Бровді, було 73 роки, а найменшому, його сину, 31 рік.
Ось їхні імена:
1. о. Іван Бровді – емерит, с. Боржавське, Виноградівський район
2. о. Василь Бровді – с. Сокирниця, Хуський район
3. о. Михайло Бровді – с. Онік, Виноградівський район
4. о. Юрій Бровді – с. Боржавське, Виноградівський район
5. о. Петро Бровді – с. Доробратово, Іршавський район
6. о. Андрій Бровді – с. Новоселиця, Хуський район
7. о. Василь Костак
8. о. Михайло Гульпа – с. Сокирниця, Хуський район
9. о. Іван Тернинко – с. Кам’янське, Іршавський район
10. о. Михайло Погоріляк – с. Крива, Хуський район
11. о. Михайло Данилаш – емерит, с. Нижнє Болотне, Іршавський район
12. о. Василь Зейкан – с. Заріччя, Іршавський район
Святителем був преосвященний владика Софрон Дмитерко, співслужителем, вже на той час не отець, а владика Іван Маргітич, у співслужінні з о. Павлом Мадяром ЧСВВ.
Цього року виповняється 22 роки, як ці священики служать Богу і людям. І те, що вони не розуміли восени 1981 року, зрозуміли тепер. Дійсно, незбагненні дороги Господні. І велика подяка, блаженної пам’яті владиці Івану Маргітичу, святителю владиці Софрону Дмитерку, викладачам підпільної семінарії, її студентам за виконання Божого задуму через цю семінарію. Бажаю всім отцям багато Божих ласк і подальшого служіння в Божому винограднику.
*
