Перша збірка одного з наймолодших закарпатських поетів Івана Ірлявського «Голос Срібної Землі», що вийшла дещо раніше від збірки Лятуринської, так само «загубилася» у вирі дальших подій.
Ця збірка в своїй цілости віддзеркалює настрої й поринання української молоді, не конче лише за Карпатами, що народилась коло 1920 року, а матурувала перед 1940. В цім полягає передовсім ті значіння, як «людського документа». Вона, при всій своїй подекуди ще майже дитячій недовершености, говорить багато і за багатьох.
Молодий поет уважає завданням свого покоління;
Забути горе, – полюбити гнів
повинно нині сильне покоління,
щоб гордо йшло до свого управління
крізь дим і полумя років.
Ще в невідомім наш побідвнй спів,
Серпанком нкриті волоті заграви,
Та знаете, що наш народ дозрів
до власної держави
Згадуючи свої шкільні роки, перебуті у великих недостатках, поет зворушливо зазначає момент народження в ньому великого почуття – любови до Батьківщини:
Так біг я ранком все до школи,
голодний у зимі й недуж,
щоби добитися до долі.
Шумів журливо буйним полем
холодний Уж.
Ласкаво я глядів на хвилі,
а у душі думки снував:
О, Україно нещаслива,
Тебе в цей час – час бурь і зливи,
я покохав.
Пізніше це почуття в нім ще більше зросло. В сонеті «Україна» поет проголошує:
Сьогодні відчуваю в слові я
цім, що моя істота воєдино
зціляється, живе ним: Україна –
грядучих днів і слава і життя.
Глибока, змістовна пекуча любов поета до Батьківщини и ворожнеча до неприятелів висловлюється у нього блискавично короткою формулою:
Любов – своїм, а ворогам – відплата.
Одним з досконаліших і мистецьки довершених віршів цієї збірки слід уважати «Манастир», де поет дав ряд виразних святині, в яскравих образів старої, в цілком новому сприйманні:
Передо мною манастир:
минулих світлостей скарбниця –
старі пергаміни, листи,
забуті таємниці…
Довкола в дзеркалі води
до мурів шлях, як тінь галузки,
і сонця промінь золотий
та водограю плюскіт.
Перелітала й тут весна:
над церквою блакить барвиста
і хор птахів, уставши з сна,
співає межи листям.
Величний, незбагяутии час
сліди свої отут полишить,
за тих щоб слава береглась,
що у борні, не в тиші…
Бо недалеко громи бють,
життя відповіла на запит:
ті, що мовчали, – месть кують,
новітні креслять маци.
Це дійсність, – не примари й сон,
хоч дійсність люта і жорстока,
що там десь, – скоро й тут – вогонь,
та сильних мужні кроки.
Передо мною манастир:
я чую спів, то знов прокльони,
то поклик, що зове в ряди
далеких лєґіонів.
І знаю я, що в день один,
як вісті молоді прилинуть,
аж буде треба, то з святинь
поробимо тверді
В іншім вірші, написанім на тему старої казки про багатиря на роздоріжжі трьох доріг Ірлявському також пощастило старий образ оживити новими барвами:
Прозорий день,
барвиста голубінь
далекий ліс – далекі чорні очі…
застиг у чвалі білогривий кінь…
ось вершник стяг стремена і зіскочив.
Перед вершником – як і за старих часів – три дороги з трьома ріжними написами-таблицями:
віщує перша радісне життя,
багацтво – друга, третя – бурі люті.
Але вершник свідомо вибирає останній шлях – шлях лютих бурь, – відквдаючи шляхи радости і багацтва:
Всміхнувся вершник, – схаменувся він, –
той лицар, що віками тільки нидів,
не якав мети, ні волі, ні стремлінь,
і ніколи й не мріяв, щоб провидів.
– Передо мною три дороги в даль,
три долі, що приманюють незнаним,
та де ж є дійсна радість, де печаль,
який з шляхів – шлях сильних і титанів?
Ось криється й тепер у цих словах:
багацтво, радість – золота примана,
та на яві той тільки, що прорвав
ворожий наступ, не впаде в кайдани!
Століття! Ворожнечею дзвенять
історія за вами, незабутні!
Ми не бажали поривів ясних
в ярмо неволі, в мовчанку закуті.
Та хай на днях знеславлення – іржа!
вже ґеній наш караючим як грім став, за зло,
ганобу буде – бій!
Душа бажав сил для підбиття і пімсти! –
Прозорий день, барвиста голубінь…
на ровдоріжжі вершників мільйони…
і чути зов: на шлях прямий! у бій!
До булави! До рідної корони!
Так з старого образу вершника – Іллі Муромця на роздоріжжі трьох степових доріг – Ірлявський здолав створити новий не менш могутній та величний образ – новітнього українця, пробудженої новітньої України, що торує шляхом героїчної боротьби й зусиль до ясної мети.
Джерело: М. Мухин (Читач). Новини української літератури. Пробоєм. Прага, 1940. Ч. 1.