В “Просвіті” сповістили ми наших людей, що о сьомій годині вечором відбудеться історичне проголошення злуки. Разом з москвофілами утворимо спільний уряд і переберемо владу.
Щоб ця маніфестація якось виглядала, розбіглись ми по місту, а навіть я своїм мотоциклом скочив у околичні села і змобілізував достатнє число маніфестантів. Вечором біля сьомої години вже ми мали багато маніфестантів; тисячі народу стояли перед краєвим урядом. Ми вже нетерпеливо чекали на те проголошення. Щось воно дуже затяглось, як видно, годі з москвофілами прийти до згоди.
Нарешті відчинились двері на балконі палати, і виступив Бродій та проголосив, що дві Національні Ради погодились і утворили спільний уряд під його керівництвом, який і проголошує самостійність нашої країни в рамках федерації Чехословаччини…
Хоч не дуже подобалось нам, що всі головні ресорти опинилися в руках москвофілів, все ж таки, якесь величне почуття охопило наші серця, підносило душу, що ось і ми діждалися хвилини нашої державності…
Якийсь приятель Бродія з публіки гукнув на нього:
– Андрійку, просимо тебе, не зрадь, не запродай нас… – але Бродій не відповів на ці слова, обернувся в іншу сторону, наче і не чув…
Промова Бродія була дуже бліденька, і наша публіка почала вигукувати знайоме і вже тепер дуже популярне ім’я:
– Хочемо чути Ревая!
Юліян Ревай виступив із гарно передуманою промовою, яку нагородили ми бурливими оплесками і вигуками:
– Слава!..
Замість розходитись, ми – на превелике диво кацапні – сформували похід… Поставали в ряди трійками.
Десь із-під пах виринули наші синьо-жовті прапори, знайшлись і дрючки на ті прапори. Ми не встигли оглянутись, а ось осінній вітрик колише десятками українських прапорів! Виринули наче з-під землі.
Похід рушив вулицями, на площі зістались заскочені кацапи (їх було заледве кілька десяток) і заздрісно дивувались, як то так швидко, протягом двох годин змогли ми зорганізувати такий похід.
Та найбільше здивування було серед мадярів; також чехи дивились на нас косим оком…
Але ми на те не звертали уваги, маніфестували вулицями, аж до дев’ятої години вечором, співаючи українські маршові пісні і вигукуючи патріотичні гасла.
Та ще одно викликало сльози радості в очах: це, по-перш, за двадцять років піднісся наш синьо-жовтий прапор угору самітно, без “іншого” – чеського… Дотепер можна було його носити тільки разом з чеським, і то лише по лівій стороні. А тепер ось ці прегарні рідні барви виступають самітно, самостійно, величаво.
Перший раз бачив я поліцая (нашого хлопця), як салютував перед нашим прапором.
Джерело: Василь Гренджа-Донський. Щастя і горе Карпатської України
