До дня народження Івана Кошана-Колоса
(11.09.1911 ‒ 29.11-05.12.1993)

…У другій половині літа р. 1937 я часто бував у мого дуже близького сусіда по Радванці Лелекача, бо він сам, як багато закарпатців, не міг покластися на своє знання польської мови, а працю у Бідла він мав з історії протестантизму в Польщі та на Україні перед добою Сіґізмунда ІІІ. Література предмету була переважно в польській мові, численні віднайдені самим Лелекачем цитати з польських джерел я перекладав. Одного разу, повернувшись з міста, Лелекач з радісно-таємничим виглядом каже, що має від Кошана збірку віршів і просить мене переглянути.

Я мало не підскочив від радості й відповів, що збірку Кошана можна й не переглядати, а що краще я її візьму з собою й піду шукати видавця, та що я певний, що видавця таки справді знайду. Все ж пообіді ми переглянули рукопис ‒ зо три з половиною десятки невеличких аркушиків, на яких виразно були накреслені вірші, дещо поважні й суворі, як і сам Кошан, але разом з тим дуже молодечі, повні юнацької посвяти й рішучости. Зробили ще на всякий випадок калькуляцію коштів видання ‒ кошти виходили ніби й не такі вже великі, бо сама збірка була мала.

З цим рукописом я подався просто до Сірого, що ще відпочивав по обіді вдома. Спочатку я мусів здобути з льоднички для себе й господяря по пляшці квасу, особливого, певно пряшівського, а може ще й азовського рецепту, і Сірий просив лишити йому рукопис для перегляду, а вранці він дасть відповідь.

На другий ранок Сірий з тріюмфальним виглядом заявив мені, що він не любить видавати поезій, але цю книжку дуже хотів би видати.

Незабаром приїхав до Ужгороду сам Кошан, привіз із собою ще багато доповнень до збірки. Але бракувало одного ‒ прізвища. Під своїм Кошан ні за що не хотів видавати, кажучи, що звучить не по-українськи. У тих днях, зійшовшись з М. Рішком, ми втрьох «на східцях» переглядали збірку й обговорювали, яке вибрати псевдо. Аж нарешті Кошан вибрав «Колос» ‒ з кількох десятків пропозицій, що я їх накреслив на невеликій шпарґалці. На всякий випадок я передрукував збірку на машині. Знайомити видавця з автором припало мені. Видавець конче обстоював заключення контракту. Підписали й контракт, що я його текст також надрукував у двох примірниках.

На превеликий жаль, далі справа значно затрималася, бо в Сірого, напевне, ніяк не міг назбиратися потрібний капітал, бо сам він тоді, мабуть, перебивався з дня на день, а 500 Кч, які дав автор і які Сірий прийняв як позичку йому не вистачали. Місяць ішов по місяцеві, а книжка Кошана по день мого вимушеного від’їзду з Закарпаття ‒ 21.ХІ.1937 ‒ лежала без руху у видавця і аж у квітні року 1938, приїхавши до Праги, Сірий витяг вже готову книжку зі своєї валізи й дав мені. Кілька місяців зразу мені було прикро, що книжка ця не вийшла. Але в дійсності вона була б вийшла ще пізніше, коли б Роман, що у відсутности Сірого з Ужгороду мав приймати кореспонденцію Сірого й залагоджувати її, не дістав листа Кошана до Сірого, в якому ставилося питання, що є з книжкою.

Тоді Роман й кинувся на Сірого: що є з книжкою? ‒ додав бракуючі гроші – й книжка нарешті із спізненням на пів року таки вийшла.

На жаль, Бірчак, якого просили наглянути за друком, бо Сірий, певно, був у роз’їздах, не тримався рукопису, в якому була дуже ясна розбивка на строфи, подекуди дуже наплутав з сторінками, а подекуди, зі страху перед цензурою, в двох-трьох місцях зробив невеликі зміни. Останнє, може, й було доцільне, бо тоді чеська цензура шаліла. Була сконфіскована, наприклад, ціла книжка Боршоша, як перед тим скреслювались цілі фейлєтони Бараболі, статті Невицької та Голоти.

Нарешті, діставши до рук «Молоді мої дні», я відітхнув з полегшею. Остання й поважна справа, за яку я взявся в часі виконання мною добровільних літературно-консульських обов’язків на Закарпатті, доведена була до щасливого кінця…

Джерело: Михайло Мухин. Ужгородські вакації: Спогади/ Підготовка тексту та передмова Олесі Ребрик; Післямова Андрія Ребрика. ‒ Ужгород: ФОП Ребрик А. І., 2024. ‒ 264 с.: іл. ‒ С. 201-205.