Після революційних подій кінця жовтня 1918 року та падіння монархії Габсбурґів на Закарпатті, що входило до складу Угорщини, постали нові представницькі органи – народні ради. Вони були неоднорідні за характером, складом і політичними вподобаннями. Одні орієнтувалися на Україну, інші прагнули залишити край при Угорщини, а треті – приєднати його до новоутвореної Чехословаччини.
Найбільш динамічно розвивалися події на самому сході краю – на закарпатській Гуцульщині. У селищі Ясіня 8 листопада 1918-го на багатотисячному віче було ухвалено резолюцію про об’єднання з Україною. Водночас створено Українську Національну Раду із 42 осіб (38 українців, 2 німців і 2 євреїв) на чолі зі Степаном Клочураком.
Вона сформувала власні органи самоуправління та вступила у контакти з урядом ЗУНР у Станіславові, закликавши його війська зайняти територію краю. Про свою проукраїнську орієнтацію та бажання приєднатися до України висловились також Любовнянська, Свалявська, Хустська та Марамороська народні ради. Входження Закарпаття до складу ЗУНР було передбачено її багатьма правовими документами. Однак уряд республіки не хотів псувати відносин з Угорщиною, Чехословаччиною та Румунією, які претендували на контроль над регіоном. Тож допомогу закарпатським русинам-українцям керівництво ЗУНР вирішило надати неофіційно.
Залізнична станція в Ясіні, де 8 січня 1919-го гуцульські добровольці на чолі зі Степаном Клочураком роззброїли угорську залогу
Фрагмент рішення Всенародних зборів угорських русинів-українців про об’єднання Закарпаття з Великою Україною. 21 січня 1919 року
Селище Ясіня, у січні – червні 1919-го – столиця Гуцульської республіки. Фото початку ХХ ст.
Степан Клочурак – президент Гуцульської республіки – з донькою Ольгою
Джерело: УІНП
