Передмова до перевидання праці Зореслава «Від Угорської Руси до Карпатської України» (Ужгород: Ґражда, 2019)

Голос одного парламенту Карпатської України з дня 15 березня 1939 року більше значить перед світом, ніж тисячі критик, насмішок чи очорнень і горлання жменьки висохлих галузок свого народу, а кров геройських лицарів карпатської української армії назавжди вписала ім’я Закарпаття в історію Української Держави ‒ й того не може змінити вже ніхто на світі.
Зореслав

Коли Степан Сабол-Зореслав писав свою працю «Від Угорської Руси до Карпатської України», у його серці спогади про ті героїко-трагічні події були ще надто свіжими ‒ проминуло всього п’ятнадцять років від буремного «гурагану». Сьогодні нас відділяє від нього вже вісімдесят. Та чи змінилося щось у ставленні до величного патріотичного народного здвигу в центрі Європи, до ролі і значення у світовій історії «одноденної держави», у розумінні того Великого Чину, який достойно витримали «лицарі абсурду ‒ соколята», у трактуванні причин і наслідків національно-визвольної боротьби закарпатських українців проти «червоного смоку» і «коричневої чуми» ХХ століття, в утвердженні державотворчих ідеалів, моральних основ націєтворення, власне, в усвідомленні самого феномену Карпатської України?

Питання відкрите.

Чи навіть риторичне.

Занадто чіткі паралелі.

Незмінними залишилися насталені відданістю серця і підступна брутальна зрада, усвідомлена самозреченість і навколокоритна суєтність, святий обов’язок честі і безжальна косовиця смерті, справжня жертвенність і профанація-розмивання-нівелювання досягнутого… Навіть Червоний Смок над Європою так само «жадний людської крови»… Одним словом (за Ліною Костенко), «є боротьба за долю України. Все інше – то велике мискоборство…».

Для громадянина Карпатської України Степана Сабола, ченця Севастіяна і поета Зореслава «боротьба за долю України» тривала до останнього подиху 19 лютого 2003 року. Для нас вона триває і сьогодні. А полум’яне, закличне Зореславове Слово стоїть на сторожі нашої пам’яті, нагадуючи, що «кращі сини Срібної Землі перший раз за час 1000-літнього її існування кров’ю записували приналежність Закарпаття до Соборної України», воно, це Слово, розбуджує в наших серцях повагу до самих себе і до нашої історії.

Уперше праця «Від Угорської Руси до Карпатської України» вийшла 1956 року в Америці за підписом Юрія Боржави і з передмовою Миколи Вайди. Автор ставив собі за мету не тільки ближче ознайомити американський український загал з історією постання Карпатської України і подіями 15 березня 1939 року, а ‒ в першу чергу ‒ закцентувати увагу читачів на світлі того історичного для цілого політичного світу моменту, заразом, згадати початок кривавої трагедії «своїх найближчих братів, які і тепер живуть під терором московського большевизму». Юрій Боржава-Зореслав дає повний об’єктивний лаконічний чіткий емоційний виклад карпатоукраїнської історії від найдавніших часів до 15 березня 1939 року, зосереджуючись на головних подіях і постатях попередніх століть, популярно, проте не поверхово аналізуючи їх, пояснюючи, як і чому постала Карпатська Україна, для чого нам пам’ятати про її існування. Він не розшаркується перед авторитетами, не улягає перед ворогом, не догоджає власним амбіціям.

Праця засаднича. Як параграф з підручника історії. Відслідковано причинно-наслідкові зв’язки між подіями, компетентнісно визначено їх мотивації в історичному дискурсі. Факти викладені у хронологічній послідовності і підтверджуються джерелами. Стиль ‒ науково-популярний з елементами публіцистичної риторики.

Цербери комуністичної ідеології, однак, зустріли працю Зореслава в Закарпатті звіриним оскалом навіть уже в умовах демократизації і гласності, позірно «дбаючи» про її наукову недостовірність. Нічого дивного.
А в нас викликає пошанівок і гордість тверда авторська позиція: «…ми також українці, як і тамті за горами, в Галичині і над Дніпром…», його непохитна віра в соборність українських земель, бажання «отворити очі та промовить до серця» розкиданих по світах своїх земляків…

І ще одне. Чи священича це справа ‒ перти суспільного плуга на політичне поле? Це справа Людини Чину, того, для кого Україна понад усе. А значить ‒ це Зореславова справа. Він «вартою-бійцем» стоїть в її охороні до сьогодні. Україна і нині потребує його дієвого слова, щоб вкласти непідробну вдячність у вінок пам’яті лицарів абсурду ‒ творців і захисників Карпатської України.