Національні збори у Празі 22 листопада 1938 року ухвалили конституційні закони про автономію Словаччини та Підкарпатської Русі.
Чехословаччина офіційно стала федеративною республікою. Троє членів уряду Підкарпатської Русі ввійшли до центрального уряду в Празі. У найближчі п’ять місяців передбачалось провести вибори до представницького законодавчого органу автономії – крайового Сойму. Той мав право змінити назву краю та визначати офіційну мову урядування.
Та вже 25 листопада уряд Августина Волошина розпорядився про запровадження у краї української мови, а в кінці грудня розпустив земський (крайовий) уряд у Хусті й офіційно дозволив поряд із “Підкарпатська Русь” уживати назву “Карпатська Україна”.
Одним із пріоритетних напрямів політики уряду Волошина була законотворчість, щоб наповнити реальним змістом автономний статус краю у складі Чехо-Словацької республіки. Попри напруженість міжнародної ситуації в Європі, Закарпаття було єдиним регіоном із українським населенням, що в міжвоєнний період вибороло права певною мірою проводити власну внутрішню та зовнішню політику, а відтак – здійснити спробу сформувати свою державність.
На середину листопада 1938 року автономний уряд Підкарпатської Русі складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ (міністр Едмунд Бачинський), культу, шкільництва та народної освіти (завідував Августин Штефан), юстиції (завідував Августин Дутка), господарських справ і комунікацій (міністр Юліан Ревай). Кожне міністерство складалося з низки ресортів (відділів). Приміром, міністерство комунікацій мало їх вісім: господарства, фінансів, залізниць, пошт, телефонів і телеграфів, охорони здоров’я, торгівлі і промислів, громадських робіт, соціальної опіки. При уряді Волошина було створено службу безпеки, управління поліції в Хусті, відділ преси та пропаганди.
Інтереси національних меншин представляли національні ради (німецька, чеська, румунська, угорська).
Другою за чисельністю (після українців) та впливом етно-конфесійною групою в Карпатській Україні були євреї (12 % населення), які контролювали близько 90 % господарського життя краю. Розуміючи їхню економічну вагу, автономний уряд намагався знайти з ними спільну мову й залучити їхній капітал для розвитку краю. Задля постійного зв’язку між карпатоукраїнською владою та єврейською громадою було створено Єврейське бюро. Попри загальне зростання антисемітизму у Другій Чехо-Словаччині, Карпатська Україна була єдиною із трьох частин федерації, що не запровадила жодних антиєврейських заходів.
Свідченням поваги уряду Волошина до традицій національного представництва в політичному житті краю було залучення до виборчого списку урядової партії УНО представників від нацменшин – чеха Мілоша Дрбала, румуна Ґриґоре Мойша та німця Ернеста Олдофреді.
Прем’єр-міністр Карпатської України Августин Волошин із радником Михайлом Кочерганом у робочому кабінеті. Хуст, 1939 рік
Прем’єр Августин Волошин із особистим секретарем Іваном Рогачем (праворуч) і юридичним радником Августином Дуткою (ліворуч) біля будівлі уряду в Хусті. 1939 рік
Єврейська громада Хуста. 1930-ті
Будівля в Хусті, де засідав уряд Карпатської України. 1938 рік
Джерело: УІНП
