Німчук Дмитро Семенович

НІМЧУК Дмитро Семенович

Німчук Дмитро
Німчук Дмитро

Народився 4 жовтня 1897 р. у с. Ясіня Рахівського району в бідній селянській родині. Зміг закінчити чотири класи початкової школи, де майже всі предмети викладали угорською мовою. Пізніше заочно навчався у горожанській школі, потім закінчив Ужгородську торговельну академію, яка працювала протягом 1922–1925 років.

У чехословацький період організував у рідному селі місцевий осередок «Просвіти», брав участь в роботі спортивної організації «Січ», очолюваної спочатку Степаном Клочураком, потім Дмитром Климпушем. Пізніше став членом соціал-демократичної партії, працював у її друкованому органі «Вперед» та газеті «Лісовий робітник». Був службовцем Підкарпатського банку, очолював касу хворих, брав участь у молодіжних і просвітянських з’їздах, у роботі «Учительської громади». 17 жовтня 1937 р. на загальних зборах крайової «Просвіти» в Ужгороді Дмитро Німчук був обраний членом правління.

Після Віденського арбітражу, коли Ужгород був відданий Угорщині, багато зробив як член оперативної групи з евакуації урядових установ з Ужгорода до Хуста. Тут став директором крайової організації з опіки робітників. 24 січня 1939 р. він ввійшов до центрального проводу Українського національного об’єднання (УНО), а 12 лютого того ж року був обраний послом сойму Карпатської України, брав участь у його засіданнях.

Після повної окупації Карпатської України угорськими військами перейшов до сусідньої Словаччини в Братиславу, де опинилося тоді немало закарпатців. Про останні дні Д. Німчука повідомив у своїх спогадах поет Василь Ґренджа-Донський. Він писав, що в січні чи лютому 1945 р. Дмитра арештувала словацька служба безпеки в Братиславі, після чого в газетах було опубліковано, що він накинув собі зашморг у в’язниці. Але поет вважає, що, оскільки Д. Німчук прихильно ставився до Радянського Союзу, його вбили, відтак інсценували самогубство.

*

Джерело: Довганич Омелян Дмитрович. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її обронців та керівників /Післямова Миколи Вегеша. – Ужгород: Ґражда, 2007. – 140 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сторінки історії