Наприкінці війни мадярська влада, бачачи, що злочини, вчинені щодо українців Закарпаття їй зашкодять, рятувала ситуацію. Призначила др. Ореста Сабо міністром для русинів. Цей підготував проект автономних прав для русинів.

Для обговорення цього законопроекту, а радше – для обману делегатів, щоби ті домагалися того, що русини надалі хочуть бути в рамках Мадярщини, міністр Сабо призначив на 10 грудня 1918 року в Будапешті збори делегатів від сіл Закарпаття. Збори відкрив Сабо з наступними ренегатами: др. Годинкою, др. Бонкалом і др. Стрипським.

Промовляв по-мадярськи. Він зачитав підготовлений Маніфест, в якому йшлося, що на основі традицій, створених тисячолітнім братським співжиттям з мадярським народом, русини надалі хочуть залишитись в Мадярщині як автономна частина у своїх етнічних кордонах. Він висловив надію, що делегати Маніфест схвалять. Але делегати, крім кількох осіб, були проти дальшого співжиття з мадярами в одній державі.

Делегат др. Юлій Бращайко запротестував проти змісту Маніфесту, вказавши на кривди, заподіяні нашому народові ще задовго до війни, а особливо – під час війни. Місце, де має вирішуватись доля українського народу Закарпаття, – не Будапешт… Український народ Закарпаття домагається приєднання Закарпаття до України. Виступив учитель з Хуста Іван Куртяк, який вихваляв мадярську владу, але він не закінчив – його стягнули з трибуни.

Передчуваючи, що світову війну Мадярщина програє, швиденько скасувала закони Аппоні і законом з 21.12.1918 надала автономію «Руській Країні». Ця мадярська «охота» настала під примусом обставин і була розрахована на обман. Проголошенням «Руської Країни» мадяри хотіли зловити українців Закарпаття «на вудочку». Вони навіть не визначили кордони тої Руської Країни.

Aлe вже перед тим Руська народна Рада Пряшівщини в Стapій Любовні 8 листопада 1918 року проголосила об’єднання Пряшівщини з Київською Українською Державою. Засідання вів священик Омелян Невицький.

A 21 січня 1919 року делегати від сіл Закарпаття на з’їзді в Хусті під головуванням др. Юлія Бращайка проголосили приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки. Але політичні обставини склалися так, що Закарпаття було приєднане як автономна країна до Чехословаччини. На жаль, чехи автономію Закарпаття не здійснили.

Джерело: Пап Степан. Велика боротьба / Передмова акад. Миколи Мушинки. – Ужгород: Ґражда, 2015. – 380 с.: іл.