Адольф Добрянський (20.XII.1817 – 06.III.1901) – народився в Рудльові Воронівського району на Пряшівщині в сім’ї священика. Він вивчав філософію і право, а потім інженерію. Студіюючи у Відні, Добрянський познайомився з тодішніми визначними слов’янськими діячами чехів, словаків, сербів і хорватів. Вже тоді він мав чіткий план: спільною працею об’єдати всіх уярмлених мадярами слов’ян в домаганні культурних і політичних та людських прав для слов’ян у Австро-Угорщині.

Прийшов 1848 рік, і мадяри піднесли свої домагання самовлади, висунули гасла свободи. Добрянський зразу побачив, що мадярські пани борються лише за свої права та маєтки і є вони ворогами усіх слов’янських меншин. У Братиславі засідав мадярський Сейм, відомий у історії як Прешпурський.

Депутатом від русинів був пряшівській канонік Олександер Духнович. Він домагався прав для русинів, але вождь мадярської революції Кошут Лойош не хотів ані чути про якісь права для русинів. А. Добрянський, бачачи, що від мадярів не діждатися прав для свого народу, не узнав нової революційної мадярської влади, і та вирішила його засудити. Тоді мадяри ув’язнили й багатьох словаків, а декого повісили. Добрянський, а з ним пряшівський канонік Шолтес і ще декотрі врятувались втечею в Галичину. Тепер Добрянський став на бік Австрії в надії, що Австрія, зломивши повстання мадярів, дасть слов’янським народам більші права. Австрія за допомогою російської царської армії придушила мадярське повстання, і 13 серпня 1849 року мадяри під Вілагошом склали зброю. Кошут утік у Туреччину. Під час акцій російських військ Добрянський був призначений заготовлювачем провіанту для армії генерала Паскевича.

Після придушення мадярського повстання закарпатські українці зор-ганізували в Пряшеві делегацію до імператора, в яку входили Добрянський, його брат – канонік Віктор, канонік Шолтес, парох села Мальцове на Бардійовщині Олександер Яницький і два лікарі – Висяник і Алексович. Депутацію прийняли у Відні міністри й сам імператор. Депутація домага-лася, щоби Мадярщина була поділена на національні райони: руський, словацький, мадярський, німецький, сербський і румунський. У кожному районі мала б бути введена мова певного народу до шкіл і урядів. Крім того, депутація, зокрема, домагалась, щоби конституційна рівноправність русинів була публічно проголошена в Ужгороді. Від імені депутації промову виголосив канонік Йосиф Шолтес.

Відень частково здійснив вимоги депутації. Конституційна рівноправність русинів була публічно проголошена в Ужгороді 25.XI.1849. На основі Конституції (від 04.III.1849) народи в Австро-Угорщині дістали рівноправність, всі національності мали рівні права і кожний народ мав право непорушно зберігати і розвивати свою національність і мову. Підданство було ліквідовано. Всі громадяни стали перед судом рівні. Уряди перебрали русини, в Ужгороді і Кошицях тоді вперше з’явилися руські написи, була введена руська мова до урядів і шкіл як навчальна тощо. Тут сповна проявився великий організаторський талант А. Добрянського, його різнобічні знання, його невтомна праця.

На жаль, дні здобутків українців Закарпаття були короткі. Всього тривали 4-6 місяців. Віденська влада наприкінці березня 1850 року знову все передала в руки мадярів, ті відсторонили Добрянського і всіх русинів з урядів, ввели знову мадярську мову й почалася нова хвиля мадяризації. За почином Добрянського русини Закарпаття склали «Меморандум», зібрали під ним підписи народові і передали його мадярському урядові в Будапешті. В «Меморандумі» русини домагалися національних прав. За це почалися гоніння на руську інтелігенцію, жандармерія в багатьох священиків робила домашні обшуки, руську інтелігенцію почали переводити в глибину Мадярщини, щоби не була між своїм народом. Добрянського перевели до Будапешта, а потім – до Великого Варадина в Семигороді.

У 1860 році Віденська влада проголосила нову Конституцію і призначила вибори до мадярського сейму.

Всі народи, уярмлені мадярами, збурились, і русини зрозуміли, що якщо матимуть у мадярському парламенті своїх депутатів, то можна буде обстоювати свої права. Адольф Добрянський пройшов усіма руськими комітатами і всюди промовляв і вів бесіди з руськими діячами. Так була складена програма для майбутніх депутатів, яка стала й виборчою програмою:

  1. Мадярський сейм має виділити русинам окреме воєводство.
  2. У русинів має бути окремий сойм на їх території.
  3. Своїх єпископів русини мають вибирати більшістю голосів згідно зі звичаєм східного обряду.
  4. Русини греко-католики мають бути відокремлені від Остригомського архієпископства і для них має бути зорганізоване руське архієпископство.
  5. У вищих органах влади Мадярщини (міністерства тощо) русини мають бути представлені відповідно до процентного співвідношення населення (Часопис: Ідивк Тонуо від 19.IV. 1861).

Ця програма майбутніх руських депутатів викликала у мадярів велике обурення. Русинів називали сепаратистами, зрадниками. Мадяри почали шалено агітувати проти руських депутатів, підкуповувати виборців, погрожувати їм, всяко перешкоджати, щоби вони не віддали голоси на руських депутатів.

Наперекір тому депутатами були вибрані три русини, між ними й А. Добрянський. Це був значний успіх русинів, бо наскільки потужним був тиск з боку мадярів видно з того, що до сойму не обрали ані жодного словацького депутата. Після виборів А. Добрянський ще раз пройшов руськими комітатами, роздаючи для підпису вже третій «Меморандум». Мадярський сейм був скликаний у Будині 02.V.1861. Перед засіданням Добрянського застерігали, щоби не йшов до сейму, бо мадяри хочуть його вбити. Але Добрянський все ж таки пішов. Коли він увійшов в зал сейму, мадяри почали обурено кричати. А коли він виступив, щоб передати «Меморандум» і почав промовляти, мадяри криками не дали йому говорити і почали в нього стріляти. Він був змушений швидко відійти. Добрянський – депутат від русинів у сеймі свою промову не міг виголосити, все ж для світу та промова була виголошена друком і так ще краще було вказано на мадярські утиски над русинами. От короткий зміст промови Добрянського:

«Домагаємося рівноправности з мадярами. Цілу Мадярщину треба розділити на автономні області: німецьку, словацьку, руську й румунську. Всі національності мають мати свої народні, середні й вищі школи. Діти мають вчитись на материнській мові, бо народ може бути лише тоді спокійний, коли не посягається на його найцінніший народний скарб – на мову. Русини жили осіло на теперішній території Мадярщини ще перед приходом мадярів, тому вони мають історичне право на цю землю. Мадяри прийшли з Азії, втікаючи звідти перед печенігами, і впхалися між слов’янські народи. Законами з1830, 1836, 1840-44, 1848 років насилується немадярським народам мадярська мова. Обмежуються свобода і рівноправність немадярських народів.

Ми ті закони не визнаємо! Закон може мати правову основу лише тоді, коли базується на добровільній згоді усіх народів. Виступаю проти того всього, що для немадярських народів у Мадярщині означає кривду, або духовну смерть. Правити – не означає лише міць і силу, але означає і творити добро для народів, які живуть під тою правлячою силою. Мадярська держава є насильницькою державою. Вона не допускає до благ інших, немадярських, народів».

Після опублікування цієї промови Добрянського дуже поважали всі слов’янські народи, називаючи його своїм охоронцем, заступником, добродієм. Тим більш ненавиділи його мадяри. А одного дня, коли в Пешті Добрянський вийшов за місто пройтися, стрілив в нього найманий вбивця. Лише щастя врятувало Добрянського, бо куля його не трапила. Тоді Добрянський переїхав жити до Відня. Його дім у Відні став місцем зібрань провідників усіх слов’янських народів Австро-Мадярщини.

У 1867 році почалось т. зв. австрійсько-мадярське «вирівнювання». Уся влада в Мадярщині перейшла в руки мадярів. Від того часу немадяр-ським народам в Мадярщині велося дуже важко. Згідно із законом Етвиша, крім мадярської, не визнавалася жодна інша національність у Мадярщині. Мадяри вирішили мати одномовну державу. Одночасно вони запропонували А. Добрянському очолити міністерство в уряді.

Тоді Добрянський виклав вимоги щодо національних прав для всіх народів Мадярщини, а коли мадярська влада їх відкинула, він міністерське крісло не прийняв, бо бачив, що цим призначенням мадярська влада не дасть прав русинам, лише хоче підкупити його, щоби мовчав.

Мадяри розгорнули тотальну мадяризацію. Насамперед вони кинулись на гр.-кат. Церкву. Єпископом в Ужгород призначили мадярона Панковича. Єдиною руською установою, яка ще існувала в Ужгороді, було Товариство св. Василія Великого. У 1870 році на засідання Товариства приїхав і Добрянський. А коли він повертався з Ужгорода, на нього здійснили вже третій замах. За містом напали на його віз мадярські гонведи, намагаючись його вбити багнетом, але помилились і вдарили в голову його сина, якого від певної смерті врятував лише міцний шкіряний ковпак.

А. Добрянський був великим слов’янофілом і русофілом. У 1884 році австрійський уряд наказав його заарештувати. Його звинуватили в тому, що вів російську панславістичну пропаганду. Але суд Добрянського виправдав. Після суду Добрянський переїхав жити до доньки в Інсбрук, де його інтернували, так що не міг нікуди вийти, а його не можна було відвідувати. Там, у Інсбруку, Добрянський і помер 6 березня 1901 року. Згідно із заповітом його тіло перевезли до Чертіжного (біля Лабірців на Пряшівщині), де в нього були дім і маєток. Всюди, де його труну провозили, в церквах дзвонили. Народ виходив, щоби вклонитись праху заслуженого сина Закарпаття. Ховало його 12 греко-католицьких священиків, з котрих вісьмом за участь у похороні мадярська влада відібрала конгру. У 1914 році під час Першої світової війни відступаючі австро-мадярські війська спалили дім Адольфа Добрянського в Чертіжному, й тоді згоріла бібліотека, листування і всі інші пам’ятки по А. Добрянському.

Адольф Добрянський – це перший і єдиний громадсько-політичний діяч в історії Закарпаття до 1918 року. Він був різнобічний вчений, знав дев’ять мов: мадярську, німецьку, англійську, французьку, грецьку, латинську, італійську, словацьку і російську. Це великий оратор. Він глибоко вірив в Бoгa, щодня читав Святе Письмо. Щонеділі ходив до церкви на Службу Божу і ніколи під час богослужіння не сидів. У неділю ніколи не дозволяв працювати. Навчав людей обробляти землю, садити й щепити овочеві дерева, бджолярити. Дбав про шкільне виховання дітей селян. Відучував людей від пиття алкоголю.

Нині йому закидають, що був слов’янофілом-русофілом, потім – австрофілом, що допомагав придушити мадярську революцію. Що на цe скажемо?

Оцінювати справи, політичні вчинки Добрянського з позиції людини XX століття поважна і розсудлива людина не може. На його діла треба ди-витись з позиції часу й років та ситуації, в якій Добрянський і його народ жили.

По-перше: щодо його слов’янофільства й русофільства. Добрянський безмежно любив свій народ, він усе життя боровся, щоби своєму народові допомогти. Він бачив, що народ власними силами не врятується, тому сподівався на допомогу від Росії. Таж тоді допомогу і рятунок від Росії чекали й чехи, словаки, і усі слов’яни. І за це провідників тих слов’ян ніхто не засуджує. Але в своїх надіях Добрянський дуже розчарувався. Бо попри те, що він сам був у російського царя, не домігся навіть того, щоб цар хоч слівцем заступився за карпатських русинів. Це особиста трагедія Добрянського.

Щодо його австрофільства. Добрянський все бачачи, старався опертись на Австрію. Потопаючий хапається й за соломку. Він це робив задля добра свого народу, а не свого власного. На Австрію старалися опертись і словаки, і ніхто зі словацьких істориків і дослідників їх не засудив. Опертя на Австрію не було австрофільством чи – схваленням монархії це був самозахист в нужді, рятунок від смерті. Таж він домагався поділення Австро-Угорщини на національні дистрикти і на Австрію він часово політично оперся, бо це була єдина опора проти мадярів.

Добрянський допомагав придушити мадярську революцію? Це просто смішно! Мадярська революція була б зліквідована без огляду на те, чи Добрянський взагалі би жив на цій землі. Але Добрянський і тут надіявся допомогти своєму народові. Він вже тоді підкреслював, що бореться не проти мадярів, а за свободу русинів та інших слов’ян. Був він ворогом не мадярського народу, не окремих мадярів, а того злочину, який мадяри здійснювали щодо його народу. Він ті мадярські злочини викривав, розповідав світу, боровся з ними, боровся проти мадяризації. Але при тому, мешкаючи серед мадярів у глибині Мадярщини, допомагав мадярським селянам, робітникам, селам, допомагав їм в процесах проти їхніх баронів і графів. Добрянський своєю працею в чужому краю заслужив пошану мадярів до русина.

Добрянський боровся за свій народ і вибрав дорогу, яку тоді уважав доброю і правильною, а врешті – іншої і не було. Тому Добрянського нізащо не маємо звинувачувати. Навпаки, треба засудити всіх тих фенциківців і бродіївців 1918-1938 років, які – самі зрадники народу, шпигуни Мадярщини, – його русофільство зневажали, баламутячи народ Закарпаття. У 1928 році в Ужгороді відкрито пам’ятник-бюст Добрянському, в Михайлівцях був відкритим на головній площі – пам’ятник Добрянському. У 1938 році першим актом мадярів, які окупували Ужгород, було знищення пам’ятника А. Добрянському. Тоді Бродій і Фенцик мовчали. Але і словаки також зняли і закинули в пивницю пам’ятник Добрянському в Михайлівцях, хоч він боровся і за свободу словаків. А ще й третя група – совітські «дослідники» – засудила Добрянського, бо він був проти повстання Кошута і допомагав російській царській армії ліквідувати його.

Попри це закарпатські українці шанують А. Добрянського й вважають його народним будителем Закарпаття.

Джерело: Степан Пап. Велика боротьба